Найвідомішого ковельського музиканта Михайла Тлумака називають Білим Циганом...
Найвідомішого ковельського музиканта Михайла Тлумака (на фото) називають Білим Циганом
Ярослава ТИМОЩУК
-Віртуозом стаєш, коли скрипка cміється або плаче у твоїх руках, – вважає музикант. 54 роки зі своїх 80-ти Михайло Григорович працює у Ковельській школі мистецтв, навчає дітей гри на скрипці та фортепіано. Роботу вважає своїм першим домом. Уміє грати на скрипці, віолончелі, баяні, акордеоні, фортепіано. Виступає солістом у камерному, симфонічному та духовому оркестрах. Був одним із співзасновників інструментального ансамблю «Чардаш». Побував на музичних фестивалях у багатьох країнах Європи. З ініціативи маестро в 2000 році при школі мистецтв відкрили клас віолончелі. Має звання заслуженого діяча мистецтв України. У правому вусі носить слуховий апарат. Має прізвисько Білий Циган. У молодості називали циганом – мав чорні кучері і причаровував майстерною грою на скрипці…
ДІДУСЬ БУВ СКРИПАЛЕМ В АМЕРИКАНСЬКОМУ РЕСТОРАНІ — У нього інструмент говорив у руках – це велике діло, – так згадує про свого дідуся Нестора Михайло Григорович, з яким уперше зіграв на скрипці. – Музика Нестор був самоучкою, нотної грамоти не знав. Сам змайстрував собі скрипку. Ще з десяти років грав на весіллях, балах у поміщика, різних забавах. Як дідусеві було 40 років, поїхав в Америку. Його друзі, що там раніше облаштувалися, прислали виклик і запрошення на роботу. Почав працювати на великій ткацькій фабриці. Пильнував, щоб на верстатах нитки не рвалися, в’язав вузлики. Ото й вся робота. Задумався: майже нічого не робить, вдома 5 дітей — що ж матиме? Після першої зарплати в доларах здивувався. У нас люди звикли: якщо працювати — то лопатою чи сокирою, щоб лоб був мокрим. А там другий стрій. Різдво святкували в ресторані, де гостей розважав чоловічий музичний колектив. У перерві товариш попросив у них скрипку, щоб Нестор заграв рідних колядок та польок. Американські музики як почули, то захотіли, щоб дід із ними виступав. Нот ніхто з них не знав, всі самородки. Відтоді він 8 років пропрацював скрипалем у ресторані другого класу. Гроші заробляли — супер! Поїхав в Україну, щоб дітей забрати, але назад уже не пустили. А потім війна почалася.
НА СЦЕНІ – ІЗ 6 РОКІВ Найперший учитель – тато. Як ще маленьким був, мав 4 роки, тато садив мене на коліна, брав скрипку, тримався за смичок і пальцями притискав мої. Потім Святий Миколай подарував маленький інструмент, по росту. То вже було радості з тією скрипкою! У 6 років уперше грав для великої публіки в рідному селі Мистичі, що на Львівщині. Сільська молодь на Водохреще зібралася у читальні «Просвіти». Приходять хлопці до мами, просять, щоб у клуб мене відпустила. Морози тоді тріщали. Загорнули мене і скрипку в кожуха та й понесли. Вони витанцьовували, а я з барабанщиком акомпанував. Хлопці і дівчата запрошували на забаву батьків, спеціально для них оголошували пару композицій. Які то були танці, яка була радість у тої молоді! Хоч бідно жили, а культуру високу мали (витирає сльози на очах.Авт.). На Різдво грали на скрипках цілою родиною. Накривали стіл, у кутку ставили житній сніп, прикрашали кімнату священним зіллям, а на підлозі розстеляли солому. Після вечері слухали з сестрами, як дід про Америку розповідає. Потім батько з дідусем брали скрипки до рук і під музичний супровід усі разом колядували. Як малими сварилися з сестрою, тато теж брався до скрипки і грав гопачка. Ми танцювали з сестрою, а потім тато казав: «Уклоніться один одному, перепросіть і помиріться». Отакі в нас були порядки. Якось, як була війна, хазяйнував сам удома, батьки в школі на роботі були. Пригнав корову з пасовиська, дав курям їсти та й взявся за скрипку. Аж дивлюся — під вікном німці стоять. Зупинився, злякався, а вони кричать: «Шпілєн, шпілєн!». Згадав, що батько грає на вечорницях німецький вальс, і почав виводити мелодію. Вони слухали, а потім шоколадок наскладали на підвіконні. Один німець закликав до себе, вийняв партманс і показує фотографію, де жінка, він і два сини. «Майне фамілія», – каже.
ВІДМОВИВСЯ ВІД ПОБАЧЕННЯ З ПРИХИЛЬНИЦЕЮ Закінчував музичну школу по класу скрипки, після того – Дрогобицьке музичне училище. З 1947 року разом зі своїм учителем грав в оркестрі при кінотеатрі «Комсомолець». У 26 років приїхав на роботу в Ковель, мав при собі лише чемодан і скрипку. У музичній школі викладав гру на скрипці, баяні, акордеоні, концертмейстерство по фортепіано. Організував при кінотеатрі «Щорс» оркестр. Наш виступ тривав півгодини перед початком фільму. Квитки на кінопокази завжди розкуповували. Директор підвищив мені зарплату на 25% за те, що виконував план. Багато дівчат приходило, квіти кидали в оркестрову яму. Деякі прихильниці приносили цукерки і шампанське. Одного разу отримав анонімного листа від дівчини: «Призначаю побачення на Комсомольській вулиці, сама підійду до вас». Не пішов, бо подумав, що розіграш. Другий лист прийшов короткий: «Не чекала такого від тебе, демоне проклятий!». Здивувався, як то дівчина може перша побачення призначати. Досі не знаю, хто то був…
І У 80 НА ПЕНСІЮ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ За десять років із ансамблем «Награш» об’їздив майже всю Європу. У 90–х роках вдалося потрапити на прийом до Папи Римського у Ватикані. Перед аудієнцією наш колектив пройшов три перевірки. 15 тисяч людей із різних країн світу слухали проповідь Папи Римського Івана Павла ІІ. Розмовляв латиною, а потім благословив кожен народ його рідною мовою. За це всі делегації дякували національними піснями. Ми одягнулися у вишиванки, співали «Ой у лузі червона калина похилилася…», я грав на скрипці. Після першого куплету чуємо: допомагають нам інші колективи. Всі встали – це було супер! Після прийому лавки падають, народ біжить – всі хочуть хоча б до одежі владики доторкнутися. Встиг сказати Папі Римському, що я родом зі Львова. То він українською відповів, що 4 роки жив у цьому місті. А дівчатам нашим із ансамблю чотки подарували. Це була пам’ятна подія. Сподобалося, що не робив різниці між людьми і церквами. На пенсію ще не хочу. Музична школа – то мій перший дім, а хата – другий.
