Чого прагнуть і чим переймаються волиняни, коли мерзнуть під снігом-вітром на Євромайдані? Наші кореспонденти зафіксували мить роздумів, наснаги і вагань лише кількох випадково обраних із тисячного гурту земляків...
Чого прагнуть і чим переймаються волиняни, коли мерзнуть під снігом-вітром на Євромайдані? Наші кореспонденти зафіксували мить роздумів, наснаги і вагань лише кількох випадково обраних із тисячного гурту земляків. Для них громадянська позиція — не лише слова, а насамперед спосіб утвердитися, не бути осторонь, не проґавити доленосної миті для України, для народу. Як немає двох однакових сніжинок, так немає ідентичних думок і сподівань: нестримна молодь вимагає радикальних змін, середнє покоління пристає на розумний прагматизм, а літні люди воліють зважити всі шанси. Одне-єдине гуртує всіх — прагнення беззастережно рухатися в Євросоюз. Дехто бажає йти поволі — із паузами і зупинками, а є й такі, хто, як опівнічний експрес, мчить, не озираючись на минуле, відкидаючи досвід поколінь
Олена ДІДЕНКО, Максим ЯКИМЧУК
Різні думки та судження засвідчують, що спільний вектор нашого майбутнього — євроінтеграція — народжується в тяжких потугах, часто–густо змінюється тактика, однак незмінною є стратегія. Так споконвіку велося в Україні: одні закликають визначитися з самодостатністю, пригальмувати заради того, щоб у Євросоюзі ми почувалися рівними серед рівних. Інші, навпаки, прагнуть негайно приєднатися до Старої Європи з її потужною демократією та вбивчим для слабких економік бізнес–ритмом. Хто має рацію? Де істина? Можливо, наші читачі знайдуть її у словах простих людей — студентів та педагогів, робітників та інтелігентів, тих, хто нині творить історію сьогодення й нашого майбуття.
Марія Моклиця, 58 років, викладач університету: — Ми прийшли підтримувати євроінтеграцію. Хто думає інакше, той, мабуть, удома сидить. Україні треба в ЄС. Куди ж іще? Географічно ми в Європі, але вона інша. Там інша європейська культура, інший спосіб життя, інші закони й правила. Нам цього бракує. Такої Європи в нас нема. Треба за неї трошки постояти. Європа без нас, можливо, й обійшлася б. І клопотів мала б менше. Але у них теж є свій інтерес. Члени ЄС зацікавлені, щоб європейська територія, європейські країни — географічно європейські — все ж таки консолідувалися. Мали однаковий рівень розвитку, однакові цінності. Україна — немала частина географічної Європи. Ясна річ, що якби ми трошки підтягнулися до рівня Польщі чи Прибалтики, то і Європі було б вигідно. Вони теж роблять свою справу, допомагають нам. Але ж Україна ще розпинається між двома векторами. Багато людей хочуть назад, не так на Схід, як просто назад. Тому все це складно. Є країна, яка відверто шантажує, погрожує. Очевидно, саме тому інтеграційні процеси призупинили. Якщо відвернемося від Європи, для нас це буде катастрофа.
Олександр Новак , 20 років, студент: — Думаю, від нас усіх залежить, як швидко наблизимося до Європи. Зміни потрібно починати з себе. Маємо навчитися мислити європейськими категоріями. Тільки тоді Україна стане по–справжньому європейською державою. Євроінтеграція триває. Ніхто курсу не міняв. Однак, на мою думку, ключовий момент цього року упущено. Українська влада робила все можливе для підписання Угоди у Вільнюсі, але в останній момент, зважаючи на якісь зовнішні чинники, передумала це робити. Звісно, в ідеалі діалог з ЄС мав би відбуватися на рівних. Але якщо прагнемо увійти в котрийсь із союзів, однозначно повинні прийняти їхні вимоги. Якщо погодимось і виконаємо, то станемо членом тієї чи іншої асоціації. Україну насправді чекають в Європі. Інша річ — чи ми готові до цього.
Марія Ткачук, 89 років, пенсіонерка: — Ходимо щодня на Майдан, але довго не можемо стояти. Бо ми люди старі, мерзнемо. А мовчати не можна. Правильно роблять, що тут висловлюють свої думки. Ми повинні бути в Європі. Тому що Україна — європейська держава, яка здобула незалежність. Тому повинна підписати асоціацію з Європою. Чому інші держави — Польща, Чехія, Словаччина — вже в Європі? І якось усім їм євроспільнота допомагає. Тому й Україні мають посприяти, але не утискати.
Володимир Васильєв, 66 років, пенсіонер: — Повністю поділяю прагнення українців іти в Європу. Нам все одно кудись потрібно йти — в ЄС або до Росії. Бо на місці вже не встоїмо, не те мислення. Президент каже, ніби нам буде тяжко брататися з Європою. Але що робити, коли рівень життя в Росії та інших країнах Митного союзу набагато нижчий, ніж у Євросоюзі? Уже за логікою зрозуміло, куди треба йти, щоб ліпше жити. Ми 20 років розбудовуємо Україну. А нині запитуємо: що маємо? Анархію, де кожен сам за себе. Та ще якби наші люди не обкрадали державу. Після війни Німеччина була зруйнована більше, ніж СРСР. А вже за 10 років їхня марка стабілізувалася.
Ганна Маслай, 71 рік, заслужений працівник освіти України: — От я собі так думаю, що ніхто не міняв курсу. Саме це стверджує наш Президент. Як можна цього не чути і не розуміти? Коли будуємо дім, спершу плануємо, шукаємо проект. А той, хто підпише Угоду про асоціацію з ЄС, відповідатиме перед нащадками. Ми ж бачимо, як нині аналізують діяльність попередніх президентів та політиків, які епітети і метафори вживають, коли говорять про них. Якщо запрошуємо в гості друзів чи знайомих, завжди зустрічаємо їх радо і дбаємо, щоб їм було добре. А коли нам диктують свої умови і правила, відчуваємо меншовартість. Я дуже розумію Президента. Йому непросто зараз — він між двома вогнями. То хіба можемо отак просто, не думаючи, не прогнозуючи, не проектуючи, не аналізуючи, приймати важливі державні рішення? Це має бути розмова на рівних, із великою повагою до нашої держави й українського народу.
Анастасія Шевчик, 23 роки, голова Студентської ради Волині: — У євроінтеграції студенти вбачають насамперед вільний доступ до європейської освіти і зони вільної торгівлі, вільне пересування країнами Європи без віз, поліпшення економічних показників. Розуміємо, що це непросто. Бо від асоціації до членства в ЄС теж довга дорога, і миттєвих міфічних покращень не буде. Доведеться затягнути паски, щоб пройти адаптаційний період. Наша економіка, на жаль, до цього не готова. Цей процес може тривати декілька років. Аби рухатися вперед, маємо змінюватися на краще, навіть незважаючи на труднощі. Студенти Волині підтримують рух до Євросоюзу, але студентський майдан поза політикою. Ми за домовленості з ЄС.
