З ШЕВЧЕНКОМ У СЕРЦІ, З `КОБЗАРЕМ` У РУКАХ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

З ШЕВЧЕНКОМ У СЕРЦІ, З `КОБЗАРЕМ` У РУКАХ

Виповнилося 90 років Миколі Павловичу Куделі

Виповнилося 90 років Миколі Павловичу Куделі

Кобзарю,
Знов до тебе я приходжу,
Бо ти для мене
Совість і Закон.

Ліна Костенко.
Микола Куделя народився 10 березня 1914 року в с. Буяні Луцького повіту. Йому судилось народитись у дні святкування столітнього ювілею Тараса Шевченка. З образом Великого Кобзаря він назавжди поєднав свою долю.
Свідомо сприймати світ Микола почав через хліборобську “стихію”, через Шевченкове “Учітеся, брати мої”, бо “Кобзар” на той час був єдиним підручником. На формування світогляду неабиякий вплив мав рідний дядько, вчитель Хома Наюк, активний просвітянин. За старанність у навчанні й допомогу в господарстві Миколина мама за мозільно зароблені гроші виписала зі Львова “Кобзар”, який з того часу й донині став для нього українською Біблією. Закінчив Микола два класи сільської школи, згодом знання здобував самотужки.
У 1927 році в селі була відкрита філія товариства “Просвіта”. Юний Микола став одним із найдіяльніших її членів, активним дописувачем до українських часописів, організатором у відзначенні славних дат з життя нашого народу. У 1932 році вступив до організації, яка називалась Організація українських націоналістів, і то був свідомий вибір. За культурно-національну діяльність він був у 1939 році заарештований польською поліцією й ув’язнений в луцькій в’язниці. Свідків приналежності Миколи до національно-визвольного руху не знайшлося. І після кількох місяців, проведених у луцькій тюрмі, Миколу випустили на волю. Та найбільше нещасть випало йому пережити в період панування більшовицько-московських окупантів. Лише випадково пощастило йому врятуватися 23 червня 1941 року під час розстрілу енкаведистами в’язнів луцької тюрми. Серед убитих, число яких сягнуло понад чотири тисячі, Микола знайшов своїх братів, розтерзаного розривними кулями батька дружини, багато односельців, друзів.
Кінець Другої світової війни застав Миколу Куделю на далекому заході. Проте він не знайшов у собі сили скористатися з можливості мати там затишний притулок. Рідна стихія взяла гору й потягнула його в саме пекло, на рідну Україну, щоб розділити трагічну недолю свого багатостраждального народу. Влітку 1947 року, під час облави, черга з кагебістського автомата підкосила Миколу. З перебитими ногами, стікаючого кров’ю, його вже вкотре доставляють до луцької тюрми.
Сім літ, вісім місяців і сім днів колимського пекла, страшної наруги, цькувань і страждань. Микола Павлович вижив, зберіг чистоту своїх переконань і святість віри. Роки рабського приниження не зламали твердого життєвого стрижня, не вбили у ньому людини. Свій голгофський шлях пройшов достойно, не нарікаючи на долю, не озлобившись і не ставши звіром серед тих двоногих хижаків, які його оточували.
Несучи свій хрест, повторював: “Раз дано, значить повинен!”. Шевченкове слово було молитвою-оберегом, а надія на воскресіння святої воленьки стала дороговказом, щоб вижити і повернутись “на Україну милу”.
Шевченківську тематику в житті Миколи Куделі не можна вписати в рамки простого колекціонування. Він Шевченком живе, ним думає, через нього сприймає світ. Шевченкова правда для Куделі найсправедливіша на світі. Микола Куделя багато сил та енергії віддає культурно-освітній справі, пропаганді полум’яних творів Тараса Шевченка. Він є відомим в Україні збирачем Шевченкіани, організатором музею-світлиці Кобзаря у рідному селі. На майдані села Буяні радує око пам’ятник Т. Г. Шевченку — запросив Тараса у це волинське село своєю ініціативою саме Куделя. Він присвятив своє життя, усього себе пошукам Шевченківських скарбів. У його домашній бібліотеці нараховується до тисячі видань на шевченківську тематику! Тут зберігаються рідкісні видання “Кобзаря”, яких відвідувач не побачить навіть у великих музеях. Цих видань нараховується 140. У його Шевченкіані цікаві колекції марок, поштівок, портретів, ілюстрацій, скульптурних зображень, медальйонів, значків, екслібрисів та інших реліквій, пов’язаних з іменем поета.
Підібране за темами, видане в різні часи, все це упорядковане в альбомах, виготовлених руками Куделі. Багатий і цікавий розділ в його Шевченкіані займає листування. З різних кінців далекого і близького зарубіжжя летять сюди листи. Він багато мандрував по дорогих серцю кожного українця Шевченківських місцях. Сім разів черкаська земля зустрічала пана Миколу, сім разів вклонявся він Тарасові на Чернечій горі. Зустрічі, цікаві розмови з прочанами з усього світу, яких до гурту збирала свята пам’ять про великого пророка, кожного разу збагачували його душу. Своїми численними статтями, спогадами, свідченнями на мітингах, виступами по радіо, на телебаченні, в школах, училищах він вкладає і свою цеглину в національне державотворення. Отож, не тільки колючі дроти, а й червона калина сусідили йому на життєвому шляху.
Побачили світ чотири книги спогадів Миколи Куделі. Ці книги адресовані сучаснику, не байдужому до долі матінки-землі й рідної України. За велику подвижницьку працю у справі збереження духовних цінностей 14 липня 1994 року обласне відділення Українського фонду культури присвоїло Миколі Павловичу Куделі звання лауреата премії “Одержимість”. А згодом, 22 травня 1997 року, у Каневі, на Чернечій горі, йому було урочисто вручено диплом лауреата премії Всеукраїнського фонду імені Тараса Шевченка. Із самого золотоверхого Києва від Всеукраїнського православного Братства святого апостола Андрія Первозваного, від Патріарха Київського і всієї Руси-України святійшого Філарета святий Миколай приніс Миколі Куделі незвичайний подарунок: диплом і медаль до 2000-ліття Різдва Христового “За державні заслуги”.
Розповідь про Миколу Куделю була б неповною без згадки про світлої пам’яті його дружину Мотрю, вірного друга буремного життя, кому Микола довіряв беззастережно і знаходив повне розуміння. Мотря була його невтомним помічником, без слова скарги вона несла свою важку ношу, ростила в довгих розлуках їхніх дітей. І вірить Микола Куделя — як тато, дідусь, як прадідусь і прапрадідусь — у щасливу зорю своєї родини і незалежної України, де «в своїй хаті своя правда і сила, і воля».
Ніна ФЕСЕНКО, завідуюча музеєм-світлицею Тараса Шевченка.
На фото: Микола Куделя у своєму рукотворному Шевченківському храмі.