ЧОМУ НА СВЯТІ СЕЛА ЗАВЖДИ Є ГОРІЛКА І ПИВО, АЛЕ НЕМА КНИЖКИ?

Наскільки важливе читання для сучасної людини, якими книгами цікавиться молодь, чи вигідно відкривати книжкові магазини в райцентрах — відповіді на ці запитання шукали учасники інтерактивного прес–клубу на тему «Як вижити волинській книзі?» депутати облради голова постійної комісії з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, засобів масової інформації Роман КАРПЮК, Віталій СОБКО, Валентина БЛІНОВА, Анатолій ЯКУБЮК, Андрій МЕЛЬНИК — начальник відділу інформаційної діяльності та роботи з громадськістю і його заступник Віра ФАМУЛЯК–ЗЕЛІНСЬКА, секретар комісії, член комісії письменник Володимир ЛИС, директор видавництва «Ключі» УПЦ КП Дмитро ГОЛОВЕНКО, директор комунального підприємства «Освіта» Оксана ГРІНЧЕНКО, директор Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки Людмила СТАСЮК, директор видавництва «Надстир’я» Світлана ПОЛІТИЛО та голова видавничого відділу Волинської єпархії УПЦ протоієрей Олександр ФЕДЧУК

Ярослава ТИМОЩУК


Як наголосила модератор засідання — начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності обласної ради Оксана Лукашук, із 2000 року на Волині діє Програма економічної підтримки книговидавничої справи, у якій закладаються кошти на друк творів авторів краю, популяризацію їхнього творчого доробку, поповнення бібліотечних фондів. Твори письменників, яких публікують державним коштом, визначає спеціальна експертна рада. Цього року на реалізацію заходів та підтримку книговидання виділили 920 тисяч гривень. Що ще потрібно зробити, аби посилити інтерес читача, міркували учасники прес–клубу.

— Що, на вашу думку, гальмує розвиток книговидавництва в Україні? Які основні проблеми галузі?

Валентина БЛІНОВА: Книжковий ринок має працювати за економічними законами. Бо книга — теж товар, але особливий, інтелектуальний. Те, які твори читають українці, і визначатиме попит. Компанія Research&Branding Group та соціолог Євген Копатько опитали доросле населення від 18 років, що і скільки вони читають. За даними дослідження, щодня або кілька разів на тиждень книгу беруть до рук лише 45% українців. На жаль, наша молодь мало цікавиться інтелектуальною літературою, а працівники ЗМІ недостатньо пропагують читання та надають інформацію про те, яким книгам люди віддають перевагу.
Наші сільські бібліотеки отримують книжкові новинки лише завдяки програмі підтримки книговидавничої справи. Цього року наша постійна депутатська комісія проводила виїзне засідання у Старовижівському і Ратнівському районах, де знайомилася з роботою закладів культури, зокрема й бібліотек. Якщо в Ратнівському районі на поповнення фонду книгозбірень щороку виділяється до 20 тисяч гривень, то в Старовижівському цьогоріч уперше за роки незалежності таку суму виділили з районного бюджету.
Андрій МЕЛЬНИК: У програмі підтримки книговидавництва прописані актуальні заходи і визначені учасники їхньої реалізації. Вважаю, що обласна організація Спілки письменників повинна активніше проводити зустрічі зі школярами, виїжджати в райони. Автор, який на слуху в наших краях, має брати участь у популяризації друкованого слова. Спільними зусиллями слід дбати, щоб молодь більше часу проводила не в соціальних мережах, а в бібліотеках чи книгарнях.
Володимир ЛИС: Волинь на третьому місці за обсягом коштів, виділених з обласного бюджету на розвиток книговидавництва. Але автор, твори якого видаються таким чином, отримує 20 % тиражу, а решта 80% йде в бібліотеки. Книгарні не мають права приймати ці книжки для реалізації безпосередньо від автора, лише — від видавництв. Тому він залишається в програші — без матеріальної винагороди.
Анатолій ЯКУБЮК: Така проблема справді є. Кабмін уже звернув на неї увагу, бо цими днями вирішення проблеми інтелектуальної власності передав Міністерству економічного розвитку і торгівлі. Також треба удосконалити механізм спонсорства. Є багато поважних людей, котрі хочуть допомагати письменникам у виданні книг. Але суми, які вони готові виділити на цю справу, обкладаються податками, хоча в усіх цивілізованих країнах цього немає.
Дмитро ГОЛОВЕНКО: Книга перестала бути соціальним ліфтом. Читання знецінилось, адже не завжди той, хто на відмінно вчиться у школі, стає успішним у житті. ЗМІ повинні демонструвати, що люди, які читають, теж досягають певних висот. За рік в Україні видається 26 тисяч назв книг. А читаємо менше одного відсотка, бо не маємо доступу до них. Жодне дослідження не покаже, що селяни читають, бо в них просто нема книг. Тому, вважаю, книгарні слід організувати при сільських бібліотеках.
Олександр ФЕДЧУК: Храми — теж осередки духовності, де є книгозбірні. Наше єпархіальне керівництво пропагує читання, видавництво забезпечує бібліотеки книгами. Нині селяни потребують більше духовної уваги, ніж жителі міста.
Віталій СОБКО: Потрібно активніше пропагувати читання і саме на це виділяти не менше коштів, ніж на видання книг. Бо коли вдасться викликати до них інтерес, зросте й попит, а письменники та видавці менше розраховуватимуть на допомогу держави. Тут варто вивчати та використовувати досвід країн із високим рівнем книгочитання.
Раджу підтримати поширення електронних книг. Цей дешевший і зручніший формат мав би супроводжувати чи не всі видання. Бібліотекам слід повернути можливість надавати платні послуги. Вони також повинні мати статус книгарень, особливо там, де немає книжкових магазинів. Бібліотеки повинні стати сучасними інформаційними центрами, де можна взяти почитати або придбати книгу в традиційній або електронній версії.

— Які книжки варто видавати за бюджетний кошт?

Андрій МЕЛЬНИК: Підтримую всіх волинських письменників незалежно від того, хто в якому жанрі працює. Головне — щоб книга дійшла до читача, а не припадала порохом на полицях.
Роман КАРПЮК: За державний кошт повинні видаватися книги, що популяризують Україну, збуджують патріотичні почуття. Такі, як «Століття Якова» Володимира Лиса. Цей роман є брендом Волині.
Валентина БЛІНОВА: Тих авторів, які висвітлюють історію та сучасні події краю. Свого часу вносила пропозицію, щоб три відсотки від перевиконання бюджету спрямовувати на підтримку культури, зокрема книговидавничої справи. На жаль, в останні роки обласний бюджет не виконується.
Оксана ГРІНЧЕНКО: Наші покупці шукають гарні видання про історію Луцька та якісну дитячу літературу.
Світлана ПОЛІТИЛО: Не вистачає краєзнавчої літератури, що презентуватиме Волинь на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Варто започаткувати серію «Визначні люди Волинського краю».

— Чи не зазнає дискримінації україномовна книж ка в Україні?

Андрій МЕЛЬНИК: Засилля недорогої російськомовної літератури негативно впливає на українську. Але нещодавно побував в Криму на Першому міжнародному форумі з популяризації книги. Те, що захід відбувся саме тут, свідчить про поширення українського друкованого слова на Півдні і Сході.
Оксана ГРІНЧЕНКО: У нашій книгарні 80 % літератури — українською, решта — переклади мовами нацменшин, що живуть у нашій області, та твори зарубіжних класиків. Маємо широкий асортимент українських видань. Наш магазин рентабельний, але без підтримки місцевої влади, яка надала оренду за одну гривню, важко було б сплачувати 5 тисяч гривень за комунальні послуги і при тому заробляти.
Валентина БЛІНОВА: Насторожує те, що побачила в бібліотеках Старовижівського і Ратнівського районів. Значна частина на полицях книжкових новинок — жіночі російськомовні романи, друк яких дешевший, ніж українських видань. Не завжди сумлінний переклад дитячих книг.
Володимир ЛИС: Маємо якісну українську літературу: художню, історичну, мистецтвознавчу. Проблема лише в тиражах. Видавці нерідко продають «ліві» наклади, бо інакше їх задушать податками. Діяти згідно із законом можуть лише такі потужні видавці, як «КСД», «Фоліо», «Піраміда». Наші книги конкуруватимуть із російськомовними, коли матимуть більший наклад.
Олександр ФЕДЧУК: Були і будуть видавництва, що хочуть лише добре заробити. Вони видають дешевий літературний ширвжиток, який легко продати. А більше їх нічого не цікавить. Така позиція виправдана з огляду на рентабельність товару. Але не можу ствердити, що насправді існує дискримінація.

— Що пропонуєте для розвитку книговидавництва?

Валентина БЛІНОВА: На законодавчому рівні дозволити книготоргівлю бібліотекам та створити мережу книжкових магазинів. Пріоритет — творам рідною мовою, які підносять патріотичний дух. Ці питання слід вирішувати в комплексі, але передусім держава має подбати про добробут громадян, які будуть фінансово спроможні купити будь–яке видання.
Людмила СТАСЮК: Районним бібліотекам треба виділяти кошти для закупівлі книжкових новинок, окрім тих, що отримують згідно з державною та обласною програмами підтримки книговидавничої справи. 
Оксана ГРІНЧЕНКО: У першу чергу — піднімати культуру і духовність нації, бо зараз бракує усвідомлення, що читати — модно.
Дмитро ГОЛОВЕНКО: Видання, не обмежені тиражами, перевести в електронні версії, а для бібліотек, що не мають доступу до інтернету, придбати пристрої для читання. Це зацікавить передусім дітей. Потрібна ширша соціальна реклама — у ЗМІ, під час різних заходів. Приміром, на святі села завжди є горілка і пиво, але ніколи нема книжки. Управління культури має подбати, щоб масові заходи відбувалися не лише «з буфетом».
Олександр ФЕДЧУК: Виховувати любов до книги потрібно насамперед у сім’ї. Діти повинні бачити письменників на зустрічах у школі. Доречним буде сайт або електронний каталог із інформацією про літературні новинки.
Володимир ЛИС: Передусім — введення стабільних, а не точкових пільг для української книги. В усьому світі твори, видані на території іншої держави, обкладаються митом і податками. Такий крок урівноважив би ціни на книги в Україні і Росії. Не можна згортати програму підтримки української книги, що діє до кінця 2015 року. Слід урегулювати й оплату праці автора.

ЗАПИТАННЯ ВІД ЧИТАЧІВ
— Я, Ольга Байтурина, письменниця з Луцька. Чому зараз так важко видати книгу? Нема належної її реклами, хоча щодня по телевізору бачимо рекламу алкоголю. Пропоную щороку в усіх навчальних закладах області проводити свято книги: патріотичної, улюбленої, рідної.

Андрій МЕЛЬНИК: Програма економічної підтримки книговидавничої справи, яка діє в області, є показником для нас. Наші письменники проводять зустрічі із учнівською та студентською молоддю, бібліотекарі організовують конкурси найкращих читачів, видавці презентують Волинь на книжкових ярмарках. Слушним є ваше зауваження щодо участі навчальних закладів у таких заходах. Багато шкіл зараз пробують видавати свої газети. Це свідчить про творчий потенціал учнів, які згодом, можливо, стануть авторами книг. Виші мають видавничі відділи, де друкують монографії науковців та студентів. Письменники спільно з владою повинні думати, як задовольнити потреби читачів якісною продукцією.
Оксана ГРІНЧЕНКО: Зі студентами інституту журналістики СНУ імені Лесі Українки вже півроку ведемо програму «Топ 10 книг місяця» на телеканалі «Аверс». Таким чином пропонуємо молоді найкращі видання.

— Микола Шмигін із Любешова, журналіст, письменник. Колись на райони виділяли кошти для підтримки молодих літераторів. Чи продовжується зараз така політика?

Андрій МЕЛЬНИК: Члени експертної ради уважно ставляться до молодих літераторів, коли розглядають їхні твори. Раджу звернутися до районної ради, щоб вона розробила таку ж програму фінансової підтримки видань місцевих авторів.