Храм рівноапостольної княгині Ольги в Ківерцях ще не добудований, але дорогу до нього вже знають люди з різних куточків Волині. От і напередодні Водохреща у маленькій капличці настоятель церкви митрофорний протоієрей Олег Ткачусь вів своєрідний «прийом»...
Храм рівноапостольної княгині Ольги в Ківерцях ще не добудований, але дорогу до нього вже знають люди з різних куточків Волині. От і напередодні Водохреща у маленькій капличці настоятель церкви митрофорний протоієрей Олег Ткачусь вів своєрідний «прийом»...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
«ЙДУ З ДОМУ НА СВІТАНКУ...» — Навіть якщо 10 особам із 100 тих, хто чекає підтримки, поради, я прислужуся молитвою, настановою, — це вже не марний труд. Священик, як і лікар, — лише інструмент у руках Божих. Медик «латає» тіло, а я — душу. Ніде й ніколи не хвалився, що вмію це робити, бо порятунок людини — Господній промисел. Але страждущі їдуть сюди, і відмовити їм я не маю права, — каже отець Олег, перепросивши людей за вимушену перерву, бо ж про інтерв’ю ми домовлялися заздалегідь. Планував до обіду справитися, із шостої ранку — в капличці. Вдосвіта, поки нікого нема, у тиші й спокої начитуючи молитви, священик готується до спілкування з тими, хто цього потребує. Приходить молодь і немічні старики, убогі й багаті, які зрозуміли, що гроші — не головна складова благополуччя, а ще — матері, в яких хворі діти. — Я приїхала із Любомльського району. Синок у мене прикутий до ліжка через пологову травму. Куди тільки не возили, лікарі безсилі. Одна надія — на Бога. Молилася в багатьох церквах. Не скрізь знаходила співчуття й розуміння. Було, тримаю сина на руках, а священик привселюдно робить зауваження, що неправильно хрест кладу. Тут інакше. Можна вилити свою біду, — так пояснила мету свого приїзду одна з бідових жінок. — Багато звертається молодих людей з депресіями, розчаруванням у житті, емоційною нестабільністю. Добре, коли приходять завчасу, поки нечистий повністю не поневолив. Тоді легше справитися з бідою. Рецепт даю простий: молитва, а як відчай охопить душу, затисни в руці натільний хрестик і подумай про те, що ти не один, Господь із тобою. Запали свічечку, дивися на її полум’я — і стане легше. Я сам так рятуюся від головного болю. І, звичайно, рятує свячена водичка, яка є благодаттю Божою, — перелічує можливості самодопомоги отець Олег. Рекомендує і призначені лікарями препарати вживати обов’язково з молитвою. Так його, абітурієнта Одеської духовної семінарії, який прийшов на екзамен із температурою за сорок, лікували в монастирі. І вісімнадцятирічний хлопець із Львівщини, котрий дуже хотів стати священиком, засвоїв цей урок назавжди.
ГОСПОДЬ ТРИЧІ ПОВЕРТАВ ДО ЖИТТЯ Розповідати про випробування, які довелося пройти, отець Олег не любить. Вважає, що так було призначено — пізнати біль, страждання, щоб краще розуміти біди інших людей. І тоді, коли чудом уцілів після вибуху, який ледь не обірвав юне життя, і коли помирав у районній лікарні через лікарську помилку, і згодом, після страшної аварії, Господь повертав до життя, хоч, здавалося, шансів на одужання не було. Наш співрозмовник згадує: — На тій межі, коли душа готова розпрощатися з тілом, навіть хотілося туди, де нема болю, гризот, жалю. Але ту грань мені, очевидно, було ще не час перейти, хоч дехто із знайомих уже й вінки на похорон придбав. У лікарняній палаті, прийшовши до тями, подумав: якщо мене вернули з півдороги, значить, я не все ще зробив. І дав собі слово, що постараюся збудувати храм, де служитиму Богу й людям, не шкодуючи сил. Спішив виписатися з лікарні, то ж відмовився від застосування новітніх медичних технологій, напівжартома сказав: «Скріпіть кістки болтами із шурупами — та й по всьому». Став на ноги, на диво, швидко. Замість реабілітаційних процедур, лікувальної фізкультури бив поклони. Спочатку з трудом, бо «залізяччя» в тілі заважало, але з кожним днем клякати навколішки перед образами було легше. — Бог дає силу організму витримати все, якщо в людини є віра. Після того, як я мав дуже серйозні проблеми із шлунково–кишковим трактом, лікарі рекомендували харчуватися «по годинах». А для священика такий режим не підходить. До вечора й рісочки в рот нема як взяти. Приймаю людей, а вони приходять невідомо з чим, іноді й з лихим. А побороти зло можна тільки молитвою й постом. Увечері, повернувшись додому, водночас і снідаєш, і обідаєш, і вечеряєш. І нічого, організм пристосувався. Я й людям кажу: у Бога нема невиліковних хвороб, треба вірити у Його милість, — продовжує отець Олег. Ось подружня пара, яка подала заяву на розлучення. Виходять, опустивши голови. Духівник говорив із ними різко, жорстко. Нам пояснює: «Якщо звернулися удвох, значить, не все втрачено, треба тільки позбутися гордині. Змалював, що чекає їхню дитинку у випадку розлучення. Думаю, помиряться. Подібні випадки вже були». Розповідають, що якось приїжджали росіяни із Надима. Два тижні жили у Ківерцях, відвідували службу Божу, приходили на прийом до священика. Якраз тоді святкували День незалежності, прихожани були у вишиванках, відчувався у всьому патріотичний дух. Гостям в українській церкві сподобалося. Адресу ж отця Олега довідалися від знайомих, які родом із Волині.
ХРАМ ПОСТАВ БІЛЯ ТРЬОХ ДЖЕРЕЛ Перед Різдвом громада вирішила: будемо молитися у новій церкві. Тут ще нема іконостаса, багато незавершених робіт, але відчувається, що свою святиню люди готували до цієї події з любов’ю. Образи на стінах, застелена долівка, прикрашені ялинки, неповторний аромат свіжоструганих соснових дощок — усе створює дивовижну атмосферу свята. І не треба пишної позолоти, головне, щоб прихожанам тут дихалося вільно, було на душі легко. — З благословення владики Михаїла, який освятив два роки тому місце під храм, спробуємо відновити тут древні українські традиції. Наприклад, встановимо лави. Сьогодні дехто каже, що так моляться у костелах. Але хто цікавиться історією української церкви, той знає, що в давнину це було нормою і в нас. То в російській церкві мав право сидіти тільки цар і більше ніхто. А я іноді спостерігаю, як до кінця служби люди стомлюються, особливо молодь, як переступають з ноги на ногу, і думаю, що так бути не повинно. Тепер рідко хто здоровий, майже у всіх болять спини, ноги, хворі суглоби, а хочеться, щоб ніщо не відволікало від молитви. Не буде в нас і свічниць, кожен зможе сам взяти собі свічечку. Добре, якщо є змога покласти гривню- дві, але як і нема грошей — не біда. З цієї ж причини у нашій церкві не встановлюватимемо конкретно визначеної плати за треби, — ділиться планами священик. Від жителів Ківерців доводилося чути, що постав храм на місці, яке раніше було заболоченим, засміченим. Щоб осушити ділянку, викопали ставок. Коли виймали грунт, зауважили, що з одного боку — пісок, а з іншого боку водойми — лікувальна голуба глина. Як заглибилися, несподівано вдарили три джерела. Отець Олег сприймає це як добрий знак. Джерела зараз законсервовані, адже треба провести ще чимало робіт із благоустрою території. «Будуть доріжки, сходинки, а обабіч посадимо квіти, лікарські трави, дерева», — проводить маленьку екскурсію настоятель церкви, зізнаючись, що для відновлення сил щодня кілька разів обходить ставок, бо вода найкраще знімає втому. З вдячністю говорив отець Олег про всіх, хто підтримував громаду в прагненні збудувати одну з найбільших нових дерев’яних церков на Волині, і про голову Ківерцівської райдержадміністрації Зіновія Колісника, і про бізнесменів–спонсорів, і про людей, в яких нема великих статків, але вони викроювали із сімейного бюджету гроші на храм, де будуть молитися за порятунок своїх душ.
