«ШЕВЧЕНКО БУВАВ НА ВОЛИНІ. МОЖЛИВО, НАВІТЬ ДВІЧІ...»

2014-й, згідно з президентським указом, оголошено роком Тараса Шевченка. До пошанування генія та пророка українського народу, 200-ліття від дня народження якого відзначатимемо 9 березня, активно долучається і Волинь — заплановано більш як сотню тематичних культурно-мистецьких заходів! Організатори обіцяють здивувати, адже хочуть показати нам Шевченка, якого ми дотепер не знали. Про це розмовляємо з доктором філософських наук Петром КРАЛЮКОМ (на фото) — проректором Національного університету «Острозька академія», членом Національної спілки письменників України і дослідником творчості Великого Кобзаря


ОЛЕНА ГЕТЬМАНЧУК


-Тарас Шевченко давно перетворився на символ українства. Тому не дивно, що були і є намагання створити «свого Шевченка». З шкільної програми добре відомий його образ революціонера-демократа. Хоча насправді Тарас Григорович — цікава, багатогранна і феноменальна особистість…
— Справді, у школі про Шевченка говорять як про революціонера-демократа. Чимало філологів і нині в полоні цього стереотипу. Однак Шевченко не був революціонером-демократом, як дехто вважає. Коли проаналізувати його погляди, стає зрозуміло: передусім він слов’янофіл. Не так давно вийшла книга Івана Дзюби про Шевченка, де чітко описано його слов’янофільські погляди. Окрім того, хочу наголосити, що він був консерватором із позитивної точки зору. На це свого часу звертав увагу Драгоманов. У Шевченка є твори, в яких він досить різко висловлюється щодо тогочасних порядків. Але там насамперед ми бачимо критику Російської імперії.
Для Шевченка своєрідним ідеалом був хутір, село, про які він часто писав. Натомість не сприймав імперської цивілізації. Чи можна це вважати революційним демократизмом? Як на мене — ні. Шевченко спілкувався не з російськими революціонерами-демократами, як про це ще до сьогодні твердять деякі дослідники, а з людьми, які мали слов’янофільські погляди.
Я наголосив би на тому, що Шевченко справді багатогранна фігура, і до сприйняття його творчості треба підходити комплексно. Шевченко не був простим письменником, як його прийнято вважати. Навіть сказав би, що деякі твори Шевченка – це елітарні твори, які й сьогодні можна видавати як постмодернізм. До прикладу, відома поема «Сон». Чи твори періоду «Трьох літ», навіть «Заповіт». Шевченко тільки формально здається простим.
— Побачити нового Шевченка та зрозуміти, як формувався його світогляд, ви пропонуєте читачам у нещодавно виданій книзі «Своя мудрість». То якими були погляди Кобзаря на релігію, життя?
— Нещодавно в луцькому видавництві «Ключі» вийшла книга «Своя мудрість». Це видання про філософські погляди Шевченка, зокрема й релігійні.
Є автори, які подають Шевченка глибоко віруючою людиною. До прикладу, Іван Огієнко намагався показати його ортодоксальним православним християнином. Навіть казав, що оці слова у «Заповіті» «Я не знаю Бога» — це не слова Шевченка. Радянські літературознавці, навпаки, ледь не малювали з Шевченка атеїста. Але я ще раз наголошую на тому, що Шевченко – складна фігура, і в     нього дуже непрості погляди на релігію.
Передусім Шевченко зростав у сільській місцевості, тому перейняв ті народні погляди, які були характерні для українців. Вони аж ніяк не завжди є християнськими. Й оця язичницька складова у світогляді Шевченка є дуже сильною. Так, він був християнином, православним, добре знав християнську літературу. Але яким було християнство Тараса Шевченка? Він, як правило, апелював до первісного християнства. Тогочасне Російське православ’я засуджував. І є достатньо творів, які про це свідчать.
Загалом, як на мене, Шевченко був надзвичайно толерантною в релігійному плані людиною. Наприклад, коли він опинився в Казахстані, то позитивно ставився до мусульман. На відміну від Пушкіна, Лермонтова та інших російських митців. У Шевченка не було негативу й до католицизму, хоча така думка побутує. На засланні в Казахстані він навіть пропонував одному з католицьких священиків розписати храм, причому безкоштовно.
Шевченко був християнином, який казав, що християнство є передусім «Любов».
— Сучасники Шевченка — поети та письменники, які стояли біля витоків творення національних літератур, не були вихідцями із простолюду. Байрон належав до англійських аристократів, Пушкін і Лермонтов були дворянами, Міцкевич та Словацький — шляхтичами. Шевченкові пощастило вирватись із середовища кріпаків-селян й одержимо працювати, малюючи картини та пишучи вірші. Якщо припустити, що Шевченка не викупили з кріпацької неволі, чи говорили б ми про нього сьогодні?
— Якби Шевченко залишився кріпаком у тогочасній Україні, навряд чи став би відомим поетом і художником. Людину творить середовище. Шевченко зумів вирватися з кріпацтва. У 15 років опинився за межами України – спочатку у Вільно, потім у Петербурзі. Це було міське середовище із більшими культурними та комунікаційними можливостями. Йому пощастило опинитися в інтернаціональному Петербурзі. На ту пору українська діаспора в місті на Неві була надзвичайно великою. Тому своєрідною культурною столицею України, як не парадоксально, у першій половині та навіть середині ХІХ століття був не Київ, не Харків, а Санкт-Петербург. Там видавали перший український журнал «Основа» та інші видання. Без цієї імперської школи Шевченко не став би Шевченком. Інша річ, що, закінчивши Академію мистецтв, він намагався повернутися на Батьківщину. Адже без сумніву, любив Україну.
— Постать Тараса Шевченка — одна з найбільш неоднозначних. Його творчість досліджують, але й досі лишається чимало невідомого. Зокрема, чи бував Шевченко на Волині. Цій історичній мандрівці ви присвятили свою книгу «Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка». Отож, Петре Михайловичу, наскільки є правдивою прив’язка імені Кобзаря до нашого краю?
— Звичайно, Шевченко бував на Волині, можливо, навіть двічі. Коли пан Енгельгард забирає його до Вільна, цілком імовірно, що їхали вони через наш край. Ми не знаємо, чи так це було, але принаймні можемо припустити.
У 1846 році за вказівкою Київської археографічної комісії Шевченка направили до Почаєва. Він мав намалювати його краєвиди, ознайомитися з місцевими релігійними та культурними пам’ятками. Є документальні свідчення, що принаймні на території тодішньої Волинської губернії Шевченко побував у двох містах – Житомирі та Почаєві. У повісті «Варнак» є згадки про волинські міста. Згадується Кременець, гора Бонна, приміщення колишнього Кременецького ліцею, Острозький замок та околиці міста. Бував Шевченко в Дубні, Корці, Берестечку. У відомому вірші «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле» навіть сказано: «Круг містечка Берестечка на чотири милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили». Дійсно, відстань між Берестечком, Пляшевою і селом Острів, де відбувалися основні події Берестецької битви, сягає 5—6 кілометрів, десь чотири милі.
Чи бував Шевченко на території сучасної Волинської області? З цього приводу є певні питання. Хоча у тій самій повісті «Варнак» є згадка про Луцьк. Здавалося б абсолютно нелогічним, що Варнак подорожує і заїжджає до Луцька. Але Шевченко й справді міг з Берестечка чи з іншого населеного пункту тодішньої Волинської губернії поїхати на Полісся. Є версія, що поет бував поблизу Ковеля. Але чітких документальних свідчень у нас, на жаль, немає.
— Про волинські шляхи Тараса Шевченка йтиметься у вашій новій книзі. Нині її готують до друку. Чим унікальний «Волинський Кобзар»?
— Це збірник матеріалів, де спочатку йдеться про перебування Шевченка на Волині, а далі про твори, в яких згадується Волинь. Зокрема, це уривок з археографічних записів, де Шевченко говорить про Пересопницьке Євангеліє. Є там уривки з творів про Почаїв і Берестечко, додано шевченківські ілюстрації, поема «Варнак» та повість «Варнак». Це своєрідна збірка про перебування Шевченка на Волині, його згадок про Волинь. Працюючи над виданням, я хотів показати те середовище, в якому опинився Кобзар, перебуваючи в нашому краї.
— Відзначаючи ювілей видатного поета, Президент наголошує на важливості вивчення творчості Шевченка. Чи зрозумілий Тарас Григорович нинішньому поколінню? У нас немає кріпацтва, немає рабів, зате є айфони, планшети, ноутбуки. Актуальний Шевченко нині, у ХХІ столітті? Чи може він бути брендом України?
— Тарас Шевченко може і повинен бути брендом України. Треба вміти донести його творчість до молодих людей. Адже він насправді пророк. Мав розвинену інтуїцію, міг багато що передбачати.
Я хотів би наголосити на іншому. У нас існує ілюзія, що Тараса Шевченка добре знають у світі. Насправді це не так. Більше ми його знаємо, ніж світ. І варто чимало зробити аби світ пізнав Шевченка. Мало знають його в Росії, Польщі, інших слов’янських країнах. А в Західній Європі та США з Кобзарем практично не знайомі.
Свого часу я написав статтю, де порівняв Енді Ворхола і Тараса Шевченка. Між ними, виявляється, є багато спільного. В Америці, Європі добре знають, хто такий Андрій Воргола, або точніше — Енді Ворхол. Передусім це культовий художник, творець поп–арту. Ворхол так само походив з бідної родини, як і Шевченко. І вибивався в люди так, як Шевченко. Ворхол став знаменитим завдяки своїм художнім творам, хоча він не лише художник, а й кінематографіст. Між великими українцями Тарасом Шевченком та Андрієм Ворголою є певні паралелі. Обоє вибивалися в люди з простого середовища. Можливо, це свідчить про притаманну українцям невмирущість чи геніальність. Та й чимало відомих людей у світі мають українське коріння.