ОЛЕКСАНДР БАШКАЛЕНКО: «УЛЬТИМАТУМІВ НЕ СПРИЙМАЮ. Я – ЗА ДИСКУСІЮ І ДІАЛОГ»

5 лютого 2014 року Президент України Віктор Янукович своїм указом призначив головою облдержадміністрації Олександра Башкаленка. Чого очікувати волинянам від нового очільника виконавчої влади краю, як він керуватиме, які першочергові плани та стратегічну перспективу буде впроваджувати? Про це та інше — інтерв’ю у перший робочий день на новій посаді

ВІКТОРІЯ САВЧУК

«КАДРОВИХ ЧИСТОК НЕ БУДЕ»
— Олександре Костянтиновичу, не встигли вас офіційно представити як голову облдержадміністрації, а чимало місцевих експертів пророкують посилення політичної боротьби, несприйняття бізнесом, кадрові чистки і жорсткий стиль управління. Як ставитеся до таких передбачень?
— Усе це не більш як здогадки й припущення. Занадто загально і суб’єктивно. Логічно судити за справами та результатами. Якраз на них й націлений.
Майже чотири роки я працював на посаді першого заступника. До службових обов’язків входила приблизно третина повноважень органів державної виконавчої влади на місцях. Це ті сфери (інфраструктурне і житлове будівництво, житлово-комунальне і дорожнє господарства, паливно-енергетичний і гірничий комплекси, промислова і цивільна безпека), де, так би мовити, загальне керівництво здійснювати просто неможливо. Треба вникати в суть проблем, аналізувати деталі, організовувати процеси, виробляти тактику і стратегію. На політику, тим більше політиканство, часу просто не лишалося. На посаді голови облдержадміністрації її теж не буде. Бо політика переважно розділяє. А я не можу і не маю наміру розділяти волинську громаду за політичними вподобаннями. На Майданах, антиМайданах, поза ними – наші люди. Переважна більшість громадян чітко розрізняють: є політтехнології, а є повсякденне життя з його нагальними потребами.
Щодо бізнесу. Жодна влада не може бути негативно налаштована до бізнесу (за винятком хіба що колишньої радянської), бо він продукує матеріальні блага, створює робочі місця і наповнює бюджети. Підприємці теж хочуть, щоб стосунки із владою були прогнозовані. Це знаю із власного досвіду як колишній бізнесмен.
Представники ділових кіл прагнуть до стабільності, щоб держава встановила чіткі правила, хай навіть і не зовсім досконалі. Впродовж останніх років вони таки змінилися на краще. Знижено і диференційовано податки, зменшено їх кількість, суттєво спрощено адміністрування, мінімізується необхідність особистої присутності в податкових органах. Якщо платник податків сумлінний, багато процедур автоматизовуються, суто фіскальні підходи в оподаткуванні поступово змінюються на попереджувальні. Водночас розширюється база оподаткування. У країнах Євросоюзу практично немає тіньового бізнесу, хоча податки – не менші.
На Волині бізнесова активність населення завжди була значно вищою, ніж будь-де в Україні. Бізнес — це годувальник краю, тому моя позиція незмінна — оберігати його і створювати всі умови для розвитку.
Тепер щодо кадрових чисток у місцевій владі. Їх не буде. Управлінці всіх ланок працюватимуть, як і раніше. Принаймні до виборів Президента, коли автоматично змінюється команда. Хіба якщо хтось захоче піти з власної ініціативи.
— А ще, кажуть, маєте особливий стиль управління…
Я б сказав, що він не вкладається в сформований стереотип чиновника. Змінювати свій стиль не буду. Його основа – вимогливість і конкретика. Найдовша нарада, яку проводив, тривала 45 хвилин. Я чітко формулюю завдання, узгоджую терміни виконання, сам контролюю їх на різних етапах, вимагаю від підлеглих виконавської дисципліни й особистої відповідальності. У більшості випадків — це командна робота. І якщо в цьому ланцюжку хтось викладається на 120 відсотків, а хтось – на 10, результату не матимемо або він буде поганий. Тому відразу ставлю умову: працювати з віддачею, інакше краще не починати співпрацю. Все чесно.

«Я — ЧОЛОВІК НЕ ЗАТЯТИЙ, АЛЕ З ПЕРЕКОНАННЯМИ»
— З чого почали свій перший робочий день на посаді голови облдержадміністрації?
— Зателефонував Президентові і доповів, що приступив до виконання своїх службових обов’язків та подякував за виявлену мені довіру. Далі зв’язався з керівниками, депутатами опозиційних фракцій і запевнив їх, що готовий до співпраці та діалогу. Мав намір зустрітися із ними того ж дня, щоб домовитися про проведення бюджетної сесії. Волинь другий місяць живе без фінансового розпису, а це – ризики для соціально-бюджетної системи області, втрати для переважної більшості волинян, які вже б могли скористатися місцевими програмами, отримувати підвищені соціальні виплати та державні допомоги.
Чорнобильці, інваліди, люди з важкими хронічними хворобами не отримують компенсацій за ліки і харчування. Накопичуються борги за проведення гемодіалізу — життєво необхідної процедури для хворих на ниркову недостатність. Немає можливості фінансувати дороговартісні обстеження та операції для людей з гострими серцевими станами, бо не затверджено обласну програму «Волинькард». Теж саме стосується онкохворих. Відчуває нестачу медикаментів першої потреби служба «швидкої допомоги». Призупинено фінансування програми забезпечення соціальним житлом дітей-сиріт, на що в проекті обласного бюджету заплановано 2 млн грн.
Уперше цього року держава передбачила майже 18 млн грн на харчування волинських школярів 5—11 класів, проте реалізувати цю дотацію тепер можна буде лише з 1 вересня. Приблизно така ж сума виділена і для ремонту спортивних майданчиків при школах та дитсадках.
Ми ризикуємо втратити 30 млн доларів проекту Світового банку, який передбачає співфінансування з місцевого бюджету будівництва та оснащення лікарських амбулаторій у селах. Міста і райони розраховують на 140 млн грн, що мають піти для соціально-економічного розвитку територій. Я вже не кажу про капітальні видатки на будівництво і дорожнє господарство.
Однак у відповідь на запропоновану конструктивну співпрацю від депутатів-свободівців я отримав ультиматум: спершу зміна голови ради, а потім будемо говорити про все інше.
Я – чоловік не затятий, але з переконаннями. Категоричних ультиматумів не сприймаю. Як і більшість депутатів, я – за дискусію і діалог. Питання довіри до голови обласної ради вирішується просто і в демократичний спосіб: збирається депутатський корпус і шляхом голосування ухвалює рішення. Воно і буде законним. Всі інші способи – кулуарні деструктивні інтриги. Меншість не може нав’язувати їх більшості, особливо в ультимативній формі. Це не тільки не по-європейськи, це — непатріотично і безглуздо.
— А як щодо відкритості? На церемонію офіційного представлення на посаду кількох журналістів не пропустили.
— Я розібрався в ситуації, щойно дізнався про інцидент. Якби такий факт трапився два місяці тому, ніхто з журналістів не кваліфікував би його як перешкоджання у доступі до інформації. Поясню чому. В облдержадміністрації, на відміну від більшості областей не практикується акредитація ЗМІ. Усі заплановані на тиждень заходи заздалегідь оприлюднені на офіційному сайті. На них без якихось спеціальних дозволів і попереджень приходять ті журналісти, які хочуть. Ніхто ніколи не чинив перешкод, навіть якщо представники ЗМІ спізнювалися до початку, що траплялося нерідко.
Але для заходів з участю перших осіб держави є інші правила, які, до речі, діють від першого року незалежності України. Про це добре знають усі представники засобів масової інформації. Спеціальний протокол передбачає персональну акредитацію із зазначенням прізвища та імені журналіста, який повинен прийти не пізніше як за 20 хвилин до початку і пред’явити редакційне посвідчення.
У день візиту в. о. віце-прем’єр-міністра в акредитаційні списки журналістів, за зверненнями редакцій, прес–служба вносила зміни аж до 11.45. Не змогли пройти ті представники ЗМІ, які не мали посвідчень, спізнилися, або ж замість заявленого журналіста прийшов інший. Додам, що після офіційного представлення, зі мною без жодних перепон спілкувалися всі представники ЗМІ, хто цього хотів. Отже, немає підстав говорити про перешкоджання в отриманні інформації чи про мою закритість для спілкування із журналістами. Сподіваюся, що й не буде. Досі не практикував прес-конференцій, але жодній редакції не відмовився дати коментар або зустрітися особисто з її колективом. Кажуть, люди від радіоприймача відрізняються тим, що не тільки говорять, а й слухають. Я – переконаний прихильник саме такого стилю спілкування.