— А ваші майори були такими розкішними! Я вам дякую. — Жінка, яка зупинила мене посеред вулиці дещо несподіваною фразою, видалася зовсім незнайомою...
— А ваші майори були такими розкішними! Я вам дякую. — Жінка, яка зупинила мене посеред вулиці дещо несподіваною фразою, видалася зовсім незнайомою
І в першу мить я не могла збагнути, про яких майорів йдеться і чи не обізналася бува моя співрозмовниця? Бо якщо про квіти, то я і справді з багатьма ділилася і насінням, і посадковим матеріалом, але майорів точно нікому не пропонувала. Помітивши мою розгубленість, жінка уточнила: — Ну, пам’ятаєте, торік на вашому творчому вечорі у Палаці культури тим, хто вас вітав, ви дарували пакетики з насінням. Так-от, мені дісталися майори і вони були такі гарні! Я навіть насіння зібрала… Он воно що! А я вже й призабула. Тим паче, що Мирослава (я поцікавилася, як же звати жінку?) була першою, хто розповів про долю подарованого насіння. Ця ідея несподівано прийшла в одну із безсонних ночей, які частенько трапляються перед ювілеями: за подаровані букети віддячувати насінням квітів. На ранок я пішла у магазин і закупила десь із сотню найрізноманітніших пакетиків. Вибирала переважно ті, які одразу можна висівати у відкритий грунт (щоб менше мороки), ну й, звісно, ті, які сама люблю. Трохи потерпала, бо минулого року із 15 пакетиків різних сортів айстр, куплених у солідному спеціалізованому магазині, не зійшла жодна (!) насінинка, хоча я все зробила так, як і в попередні роки, коли айстри, улюблені квіти моєї мами, тішили мене своїм цвітом цілу осінь. Тому їх купила небагато, а інших однорічників набралося сортів із двадцять. Серед них і майори (цинії), від яких аж тепер отримала несподіваний привіт. Ми стояли посеред вулиці, на якій ще владарювала зима, а на серці було так весняно-весняно… Тож якщо ви вагаєтеся, що подарувати своїм знайомим, скажімо, з нагоди першого весняного свята, подаруйте пакетик-другий насіння квітів. Їй-Богу, це не гірше, ніж розквітла троянда чи гвоздика, яка за кілька днів зів’яне й опиниться на смітнику. А тут — перспектива, що вам подякують за подарунок хоча б і через рік. І ще одна підказка. Вже зовсім скоро ми оглядатимемо свої квітники, оцінюватимемо, як що перезимувало. І обов’язково виявимо, що деяких квітів понаростало забагато, вони зайняли значну територію, а в новому сезоні захочеться посадити щось новеньке. Знаю, що дехто у таких випадках просто викидає зайве. Одна знайома мало не зі сльозами розповідала, як її сусідка повикопувала і викинула просто в колію на дорозі зайві іриси. Можливо, і не було серед них ну дуже сортових, але ж вони живі і ще цілком могли б порадувати когось своїм цвітінням. Тож перш ніж винести вирок «зайвим» квітам, поцікавтеся, чи не потрібні вони вашим сусідам або найближчому дитячому садочку, школі, чи не знайдеться їм місця біля вашого храму, сільради чи пам’ятника загиблим землякам? Повірте, Бог і люди віддячать вам за цей «зайвий клопіт». У журналістів є особливий привілей — часто бувати у відрядженнях. Безмежно втішена, коли все частіше бачу виплекані, доглянуті квітники не тільки біля заможних обійсть, а й просто на сільських і містечкових вулицях, біля адміністративних будинків та сільських церков. Дуже хочеться вірити, що у цьому є і малесенький внесок нашої «Квіткової підкови». Тож із нетерпінням чекаємо ваших листів і телефонних дзвінків. Підказуйте нові теми, запитуйте, діліться набутим досвідом, і позитивним, і негативним. Разом ми зможемо зробити так, щоб наша Волинь стала найквітучішим краєм. Адже новий квітковий сезон уже розпочався.
