Софія увірвалася в кімнату така щаслива, що спершу Віра не могла зрозуміти причину такого особливого піднесеного настрою подруги...
Марія КОРНИЛЮК
Софія увірвалася в кімнату така щаслива, що спершу Віра не могла зрозуміти причину такого особливого піднесеного настрою подруги. Але Софії не терпілося повідомити несподівану новину: — Я вагітна. Скоро стану мамою І закружляла у мелодійному вальсі по невеличкій гуртожитській кімнаті. Віра спантеличено дивилася на неї. — Попереду ж іспити, — тільки й спромоглася сказати. — Нічого, ми ж удвох. Ні — втрьох. Не можу навіть уявити, як зрадіє Вадим. Правда, батьків ця новина приголомшить. Вони не визнають таких стосунків, які були останнім часом у нас із Вадимом. Але вірю йому, як собі. П’ять років, думаю, більш ніж досить, щоб перевірити почуття. За неповний місяць ми — дипломовані спеціалісти, та ще, надіюся, із відзнакою, — наче виправдовувалася перед подругою, котру спантеличила новина. Вірі нічого не залишилося, як привітати майбутню маму. — А як же твоя аспірантура? — запитала Соню. — Буде аспірантура, але пізніше. Для мене наша любов — найдорожче. Ніяк не можу дочекатися, коли коханий повернеться з конференції. *** ...Вранці 8 Березня двері до кімнати дівчат прочинились. Спершу вони побачили величезний букет, а потім Вадима із чарівною голлівудською посмішкою. Як тільки він переступив поріг, Софія випалила: — Вадику, нас уже троє! У нас буде дитя. Той враз спохмурнів. — А екзамени? А плани? Софійка оторопіла від цих слів. Не сподівалася таке почути від нього. Тиждень не ходила до університету, ні з ким не розмовляла. Лише найближчій подрузі вдалося переконати, що плакати не можна, бо завдає болю своїй ще ненародженій дитині. Софія взяла себе в руки. Іспити склала. Диплом одержала. А далі? Почалися непередбачувані труднощі. Більшість терміну вагітності пролежала в лікарняній палаті. Від Вадима — ні телефонних дзвінків, ні листів. Одному Богові відомо, які муки довелося їй витерпіти. З пологового відділення її крихіток — Ромчика та Русланчика — бережно ніс на руках її такий завжди суворий татусь. У батьківській хаті для Софії почалося інше життя. Недоспані ночі, чорні кола під очима, плач дітей, які часто хворіли по черзі. Про науку вже не думала. *** У круговерті буднів минали роки. Знову весняне свято, якого раніше чекала з таким піднесенням. А тепер їй сумно, бо протягом п’яти років ніяких приємних сюрпризів так і не дочекалася. Правда, останнім часом частіше бувала у місті. Дівчата та жінки проходили мимо зі щасливими посмішками, а вона на велелюдді почувалась самотньою, хоча поруч були її сини. Раптовий вранішній дзвінок порушив тишу. Софія швидко накинула на себе картатий халатик — і до дверей. Перед нею з букетом гіацинтів стояв Вадим. — Учора бачив Віру. Дізнався про моїх синів. Пробач, якщо можеш. Мені без вас так самотньо. — Хіба можна пробачити зраду? — стиха мовила жінка. Вадим знітився, дивився на Соню й мовчав. Не знайшов, що відповісти. Хлопчики, які підбігли до мами, зацікавлено дивилися на чужинця з великим пакунком і дивними квітами. — Мамусю, ходімо! Ми тебе зі святом привітаємо. Софія взяла дітей за руки і швидко зачинила двері. Вадим лише встиг гукнути вслід: — Я чекатиму! А ці дарунки — вам. Пустився рясний весняний дощ. Через віконне скло двоє малят спостерігали за дивним незнайомцем, який сидів у автівці, схиливши голову. Перехожі теж зацікавлено поглядали на новий позашляховик біля хати Регещуків. Софія була сама не своя, а сини не могли натішитися дорогими іграшками, які залишив гість, все щебетали про доброго дядечка. Коли на гостину прийшли дідусь із бабусею, діти навперебій розповідали про візит чужинця. Свіжий аромат квітів наповнював кімнату. Уже з одного погляду матері Софія зрозуміла, що батьки знають про несподівану зустріч. — Вадим розмовляв зі мною по-чоловічому, — після паузи мовив батько. — Тобі вирішувати, дочко, як бути далі. Але завжди пам’ятай, що батька дітям ніхто не замінить. Мати скрушно похитала головою. Лише хлопчики не могли зрозуміти, чому стурбована бабуся і мовчить мама. У Софії перед очима ожили картини її юності. Вона враз пригадала, стільки пережила принижень, образ і розчарувань. ... Звичайно, це 8 Березня стало особливим. Не таким, як усі попередні протягом останніх п’яти років. Бо цього дня вперше батьки Вадима побачили своїх онуків. Вони, як дві краплі води, схожі на їхнього сина.
