ЛОКАЧИНСЬКИЙ БОГДАН СТУПКА НІКОЛИ НЕ СВАРИТЬ АКТОРІВ

Він малює ікони, майструє декорації і ось уже три десятиліття керує в селі Козлів аматорським театром, що 1992-го за постановку драми Івана Франка «Украдене щастя» дістав звання народного. Але в перші, найважчі роки колектив вижив лише завдяки ентузіазму. Крім нього, не було нічого, зізнається Ярослав Жулинський


Ярослава ТИМОЩУК


Колись театр тримався на молоді, тепер — переважно на старожилах. У ті часи нескладно було шукати акторів: хлопці та дівчата не виїжджали з села, бо мали роботу в колгоспі. Народним театрам допомагала держава. Тепер розраховуємо хіба на власні сили і ще на підтримку районної влади. З одного боку, це добре, адже проявляється фантазія. Приміром, на кількох зшитих покривалах намалював для спектаклю сільський пейзаж, і цю декорацію в нас нерідко позичають інші театральні колективи. Костюми актори шукають у своїх гардеробах або у старших односельчан. Коли потрібно змайструвати віз чи тин — береться допомагати все село. Як треба кудись поїхати на гастролі, то часом самі платимо за бензин. Артисти готові багато чим пожертвувати заради улюбленої справи. Пригадую, як наша акторка Галя Бохонська із Твориничів кілька разів переносила весілля своєї дочки, бо на той день увесь час призначали конкурс аматорських театрів.
Між людьми і душа молодіє. Минулого літа виступали в санаторії «Лісова пісня». Після спектаклю посиділи в ресторані, а потім пішли на дискотеку. Витанцьовували, аж серце калатало. Якби так у себе вдома, то вже б сміху було на все село.
Якось приїхали у Конюхи ставити спектакль «Бой-жінка» за водевілем Григорія Квітки-Основ’яненка. То було в 90-ті роки, коли світло вимикали. За графіком електроенергії в селі не давали з 19-ї до 22-ї години. Думали вже, що даремно приїхали, бо хто в листопаді так пізно захоче сидіти у неопалюваному клубі. Але глядачі терпляче чекали, ще й нові підходили. Виступали до першої години ночі.
Людина приходить у театр по живі емоції та переживання. Актор — не той, хто розповідає завчений текст, а той, хто проживає на сцені долю свого героя. Ніколи не змушую артистів вчити слова напам’ять, усе в процесі. Колись було модно мати суфлера. Але якщо хтось стоїть за кулісами, то на сцені вже не відчувається душі. Тільки й пильнуєш, аби своїх слів не пропустити. Головне для актора — відчути себе вільним. Не сварю артистів ніколи, бо крикнеш — завтра не прийде.
Наш театр — вищої ліги. Стіни сільського Будинку культури обклеєні грамотами, як шпалерами: і від міністра культури, і від Голови Верховної Ради є. Як приїжджали журналісти з київського телебачення, то три дні знімали наш театр, а потім півгодинну передачу показали в ефірі.
Найважливіше — заманити в театр дівчат. А за ними обов’язково хлопці підтягнуться. На сцені й нові сім’ї народжуються. Почуття наших акторів Бориса та Анни Нікітіних із театральних підмостків перейшли в життя.
Зараз готуємо постановку львівського режисера і драматурга Ореста Огородника «Криза». Це комедійне зображення того, що нині відбувається в політиці й у сімейних стосунках. Під одним дахом живуть різні покоління, які не можуть порозумітися і яким тісно разом. На весну, поки не почалися городи, покажемо прем’єру.

КОМЕНТАР

Ольга КРЕВСЬКА, начальник відділу культури Локачинської райдержадміністрації:
— Ярослав Дмитрович має так багато сил і енергії, що йому позаздрить і молода людина. Без перебільшення називаю його нашим локачинським Богданом Ступкою. В одній людині поєднується стільки талантів: актор, режисер, художник, декоратор, психолог. Будинок культури у Козлові не опалюється, але робота в ньому не припиняється цілий рік. Наш район дотаційний, не маємо великих фінансових можливостей, але Ярослав Дмитрович вміє і з нічого творити дива. Козлівський театр завжди збирає переповнені зали. Кілька років тому на обласному театральному огляді–конкурсі актори здобули найвищу нагороду — перехідний кубок імені народної артистки Наталії Ужвій. Без сумніву, театр – це візитна картка нашого району.

АКТОРИ ПРО ТЕАТР

Ганна МАРЧАК, 59 років, бібліотекарка. Ярослав Дмитрович називає її «серцем і мотором районної книгозбірні»:
— На сцені Козлівського театру я вже 15 років. Любов до слова прищепила моя наставниця, вчителька української мови і літератури Марія Павлівна Мельничук, яка нині проживає в Затурцях. Їй подобалося, як я декламувала вірші, порадила відвідувати літературний гурток. Сама пишу сценарії масових заходів. Цьогоріч провели у бібліотеці 20 тематичних дійств.
Світлана ХАМЕЖУК, методист із клубної роботи районного Будинку культури, за словами Ярослава Дмитровича, провідна акторка театру:
— Не уявляю життя без гри в театрі. Живу сценою, перевтілююся, черпаю знання, вивчаю характери. Цікаво переодягнутися і відчути смак чужого життя. Улюблені ролі – про любов.

На фото: До 200-літнього ювілею Тараса Шевченка актори поставили спектакль за твором «Катерина».