Прости за мій непослух, Що вперше так в житті Повівся із тобою, Бо був я на війні. Не попередив вчасно, Не подзвонив, як слід, Я знав, що будеш плакать, Боявся твоїх сліз. Я вірю: ти благала б, Щоб тут лишився я, Один я в тебе, мамо, — Ось вся твоя сім’я. Голубко моя сиза, Не плач і не ридай, Прости провину сина, Прости, але ти знай: Не міг я бути вдома, Сидіти склавши руки, Бо там — вся Україна, Бо там страшнії муки. Не буде легко, мамо, Коли всі будуть так Сидіти, ніби в ямі, І жити бозна-як. Та досить нам мовчати, Народ стомивсь давно, Настав час підійматись, Щоб скинути ярмо. І я наваживсь, мамо, Іти разом з людьми, Їх там було немало, Їм не було ганьби. Знай: я не вмів стріляти І вбити я не міг, Проте умів я грати, Згуртовувати всіх. Ти не повіриш, мамо, Мелодія ота Будила усіх рано, Єднала, як могла. Мене влучила куля Якось одного дня, Та музика звучала, Не згинула вона. Моє життя коротке, Прости…Обрав я сам. Не каюся нітрохи, Що був я за Майдан. Прости свою дитину, Прости… Це зможеш ти… За чорну ту хустину, Що мусиш одягти. Рідненька моя мамо, Не плач і пам’ятай: Любив син Україну, Загинув за свій край.
