ЧИ ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ ДО СУДДІ-ХАБАРНИКА «ВАША ЧЕСТЬ!»?

Щось давненько не чути новин про львівського суддю Зварича, котрий, як пам’ятаєте, у свято «напосівав» мішки гривень та доларів. Мабуть, не ділився з вищими «посівальниками», а тому його і взяли на гарячому. Може, тепер він вимагає визнати себе жертвою режиму Януковича?


Олександр НАГОРНИЙ


У 2010 році на Волині об’явився свій суддя-«посівальник». Працівники СБУ задокументували передачу судді Ківерцівського районного суду Івану Підгорному частину хабара. Згодом його спіймали за руку, коли отримував решту грошей. Загалом цю оборудку він оцінив у 4 тисячі гривень. Звісно, Львів і Ківерці — це різні можливості і неоднакові розцінки. Справу Підгорного розглядали в Рівному і засудили його до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна з відстрочкою вироку на два роки. Після апеляції справу щодо конфіскації майна відправили на додаткове розслідування.
Тим часом ківерцівський «посівальник» справно отримував зарплату, хоча слідчий виніс постанову про відсторонення його від виконання обов’язків судді. Але після прийняття нового КПК вона була скасована. Отож, Іван Підгорний почистив мантію від бруду, випрасував і готовий «іменем України» оголошувати вироки хабарникам. Такі парадокси можливі, мабуть, у деяких африканських чи латиноамериканських країнах. З безконечної судової тяганини напрошується висновок, що суддя, вчинивши будь–який злочин, справді може працювати до пенсії, не кажучи про елементарне порушення присяги. Бо фактично у нас суди незалежні від… закону.
Задовго до отримання Підгорним хабара судді Волині намагалися очистити свої ряди від таких негідників, як він. Член ради суддів, голова апеляційного суду Петро Філюк, голова ради суддів загальних судів області Микола Польовий неодноразово направляли подання у вищі судові інстанції, щоб звільнили порушника присяги. Не знати, чи то приміщення Ківерцівського районного суду знаходиться на такому вразливому місці, що нечистий штовхає правників під руку, чи через своєрідний підбір кадрів, але вже інший суддя Світлана Поліщук, поведінка якої і раніше дивувала людей, в 2011 році також потрапила під розслідування і її відсторонили від виконання службових обов’язків. Коли ж відбудеться справедливий суд і хто його вершитиме?
Вседозволеність людей у суддівських мантіях нерідко пояснюють наявністю крутого «даху». Наприклад, коли редакція «Волині» стала на захист начальника відділу освіти та науки Любешівської райдержадміністрації Миколи Шукаловича, якого після приходу до влади регіонала Олександра Башкаленка та місцевих комуністів брутально звільнили з посади, перша і друга судові інстанції задовольнили позов освітянина, зобов’язали поновити його на посаді та виплатити компенсацію. Однак Вищий адміністративний суд із надуманих причин заблокував виконання рішення. Пан Шукалович небезпідставно вбачає у цьому беззаконні втручання народного депутата України від Компартії Адама Мартинюка, а тому звернувся до Європейського суду у Страсбурзі. Та що казати про нижчі судові інстанції, якщо Конституційний Суд зламав присягу і незаконно наділив колишнього президента Януковича диктаторськими повноваженнями.
Громадяни сподіваються, що у законі про люстрацію суддів зафіксують противаги корупції, круговій поруці, родинним зв’язкам, корпоративним змовам тощо. Вони справедливо вважають, що слід відсторонити тих служителів Феміди, які порушили права і свободи громадян, виносили рішення під тиском політиків, зрадили присязі. Зокрема, слід усунути з посад голів судів та їхніх заступників й обрати інших. У першу чергу процедуру очищення, якщо вона відбудеться, мають пройти члени Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії. Та чи допоможе це, якщо рука руку миє, а риба гниє з голови…
Водночас ніхто не може гарантувати, що під революційними гаслами на зміну корупціонерам і хабарникам не прийдуть молоді й амбітні синки керівників силових структур, які купили дипломи, їздять на «Лексусах» нібито своїх тещ, а ресторани належать їхнім дружинам–бізнесменкам. Пропонують, щоб, як в Америці, суддівські посади обіймали адвокати чи прокурори. А хіба серед цієї категорії служителів правосуддя немає тих, хто заробляє на чужій біді?
Хай мене називають ретроградом, але хочу сказати добре слово про «стару гвардію», яка, можливо, й повинна пройти через люстрацію громади. Зразком для правників протягом багатьох років був заслужений юрист України Леонід Матящук (тепер суддя у відставці), який на всіх посадах дотримувався моральних чеснот і засад закону. Леонід Єрофейович говорив: «Суддя живе наче в скляному будинку». Тепер на його місці в господарському суді працює Микола Шум, який сказав в інтерв’ю, що дітям наказує поводити себе так, щоб не було соромно ні батькам, ні їм самим. Уже чимало років у Луцькому міськрайонному суді працює Михайло Квятковський. Юристи поважають його за порядність і професіоналізм. Але головами судів чомусь стають більш пробивні.
Пригадую, якось заїхали в садибу тодішнього голови Любомльського районного суду Петра Дороша, який нині вже у відставці, і фотокор здивувався: «Невже в такому будинку живе суддя?». Незвично, бачите, бо Петра Івановича, коли працював в апеляційному суді області, тричі обирали членом кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Львівського апеляційного округу. Надзвичайною скромністю відзначався Сергій Кіпень, який майже 30 років очолював обласний суд і не нажив таких статків, як деякі молоді та спритні.
До речі, поважні судді вважають, що саме у радянський час судова система була найпростішою, найдоступнішою, бо рішення завжди могли підправити в апеляційному суді області, а виконавча служба працювала чітко. Треба лише вдосконалити ту систему та дотримуватися верховенства права, як цього вимагає Європейський суд. Щоб суддя жив у «скляному будинку». Тобто, щоб на скарги простих людей — учасників судових засідань реагували в столиці, швидко відсторонюючи суддів, які виносять неправосудні рішення. Хай краще судді скаржаться в Європейський суд, ніж тисячі і тисячі громадян України.
P. S. Цими днями збунтувалась третя влада. Схоже, судді на своїх з’їздах прагнуть захистити власні інтереси та не допустити люстрації.