— А, не буду мити вікон, бо раптом війна! — сказала, сподіваюся, не всерйоз, моя знайома. Розумію, що при нинішній ситуації в країні одвічна тема, яка завше загострюється весною, коли зникає сніг, виглядає не надто актуальною...
— А, не буду мити вікон, бо раптом війна! — сказала, сподіваюся, не всерйоз, моя знайома. Розумію, що при нинішній ситуації в країні одвічна тема, яка завше загострюється весною, коли зникає сніг, виглядає не надто актуальною.
Маю на увазі сміття на узліссях, на узбіччях доріг, у скверах та на інших територіях, які виглядають нічийними. Нехай наш патріотизм проявиться і в тому, що зробимо свою землю чистою й квітучою на заздрість ворогам. Бо коли їхала цими днями трасою з Локачів до Луцька і хотіла помилуватися, як квітне на узбіччі мати-й-мачуха, отримала натомість шок від розкиданого сміття. Особливо багато його поблизу автобусних зупинок і чомусь — в околицях моїх рідних Затурців. Прикро вражають і так звані погарі — випалені місця. Бо й вогонь знищує не все на своєму шляху, десь залишаються найбільші бур’яни і те ж сміття, що назагал виглядає дуже неохайно. Коли-то ще відросте на згарищі молода трава?! А так хочеться, щоб до Великодня усе довкола було великодньо-святковим. Останні події довели, що коли люди свідомо об’єднуються у громаду, то це сила, яка може багато. Сміття — не найстрашніший ворог, то невже не зможемо його здолати?
