64-річний рівненський художник Володимир Лутюк першим почав переносити свої картини міста кінця ХІХ століття на магніти і продавати їх...
64-річний рівненський художник Володимир Лутюк першим почав переносити свої картини міста кінця ХІХ століття на магніти і продавати їх. Розуміє, що мистецтво нині плавно переходить на холодильники. Бо купити дороге полотно багатьом не по кишені, а ось його магнітики розходяться на ура
Левко ЗАБРІДНИЙ
Володимир Лутюк написав цілу серію «Старе Рівне». Розповідає, що малювати такі картини непросто. На відміну від Львова чи навіть Луцька, у Рівному практично немає старовинних будівель, тож доводиться відштовхуватися від тих, що є: в основі чи не всіх його картин Свято–Воскресенський собор та колишній костел, у якому нині філармонія. Проте перш ніж взятися за роботу, пан Володимир обходив усі вікові вулички Рівного, вивчив, як покладено цеглу на кожному давньому будинку, як розташовано балкони. А далі, промальовуючи все до найдрібніших деталей, вносить свій сюжет: на тлі старого Рівного йдуть, скажімо, закохані чи їдуть карети. І обов’язково — казкове небо чи загадкові відображення у дощових калюжах. — Люди завжди ностальгують, — ділиться Володимир Лутюк. — Ще до мене помітили, що цю ностальгію можна не лише перетворити у мистецтво, а й заробити на ній. Сум за минулим пояснюється просто: минуле не страшить, як майбутнє, і не несе стільки клопотів, як теперішнє. Та й кожен із нас сумує за своєю молодістю, де все здавалося яскравішим, бо проглядалося крізь рожеві мрії. Коли малюю, вірю, що мої роботи принесуть комусь задоволення і, може, навіть щастя… Знаєте, — захоплено продовжує художник, — поділюся з вами своєю мрією. Хочу зобразити свою батьківщину — Надслучанську Швейцарію (природоохоронна територія в Березнівському районі Рівненської області, розташована у долині річки Случ. — Ред.), бо там і краєвиди прекрасні, і замок мальовничий, перенести на полотно дубнівський та клеванський замки. А ще ж стільки цікавих місць на історичній Волині! Я виріс у Сосновому на Березнівщині. Туди свого часу переселили чимало росіян. Серед них було і кілька художників. Мене батьки віддали до майстра Іванова, людини високоморальної, шанованої. Він був на війні, звідти повернувся інвалідом. Оскільки пенсію отримував малу, заробляв на картинках зі скла. Не маючи спеціальної художньої освіти, вмів дуже гарно пояснювати. Пам’ятаю, брав журнали з бібліотеки і ми перемальовували з них зображення. Портрети з Леніна вчився писати (усміхається). Згодом я придивився, як учитель малює на склі, і собі взявся за цю роботу. Художник Іванов, так би мовити, виховав собі конкурента, бо ж мої картинки сподобалися людям і їх також почали купувати. Вже у п’ятому класі заробляв власні гроші. В армії згодився мій хист до малювання, потім заочно закінчив університет мистецтв у Москві. Хоча за художню творчість узявся лише тоді, коли вийшов на пенсію. Радію, що мої роботи подобаються людям. Малювання для мене — і засіб заробляння на хліб, і моє захоплення. А якщо людина має якесь захоплення, це її обов’язково тримає на плаву.
На фото: Художник зображає картини і на полотнах, і на магнітиках.
