ЯК ТРОЯНІВСЬКИЙ БАЙКАР РОЗКРИТИКУВАВ ПРОГРАМУ КПРС

Василь Сопронюк із села Троянівка Маневицького району (на фото) – наш багаторічний дописувач. Читачі зі стажем добре пам’ятають його афоризми та анекдоти, а також поради, які він щедро давав у медичному додатку «Волині», адже на своєму городі чоловік уже десятиліттями вирощує лікарські рослини. І от нещодавно Василь Захарович, який є ще й автором кількох брошур на філософські та морально–етичні теми, трьох збірок сатири і гумору, розповів один вельми цікавий факт своєї біографії

Кость ГАРБАРЧУК

Виявляється, у 1980–ті роки допитливий та невга­­­мовний волинянин мав необережність проаналізувати і розкритикувати програму Комуністичної партії Радянського Союзу, розбити, як кажуть, у пух і прах теорію марксизму–ленінізму. Щоб мимоволі стати дисидентом, хоча сам себе таким не вважає. Тоді наївний студент–заочник щиро вірив, що до нього прислухаються. Свої тези він надіслав до Москви в ЦК КПРС та до Києва в ЦК Компартії України. І відповіли йому у стилі тієї епохи ― відрахували з четвертого курсу історичного факультету Луцького педінституту імені Лесі Українки.
Але то був тільки початок. Бо у 1983 році по нього приїхали і забрали до обласної психіатричної лікарні в Олику. У спогадах відомого дисидента Леоніда Плюща «У карнавалі історії» добре описано радянську репресивну психіатрію. Але, зізнаюся, вперше довелося зустрітися з людиною, яка її відчула на собі.
Як пригадує Василь Сопронюк, спочатку він страшенно обурювався тим, що його запроторили до божевільні. Чоловік, звісно, не засуджує медиків, він добре розуміє: їх змушували «лікувати» таких незгодних.
– Мені навіть діагнозу не встановили, тому що його не було, – розповідає Василь Захарович, якого за те, що писав гумористичні твори, називали Байкарем. – Призначили якісь пігулки, а через два місяці відправили додому. Після цього не мав права працювати учителем, довелося підробляти сантехніком. А співробітники КДБ раз у раз попереджали, щоб не баламутив людей. І в село навідувалися, цікавилися, чи не займаюся антирадянською агітацією та пропагандою.
Реабілітували Василя Сопронюка тільки у 1991 році. Вже після проголошення Незалежності зміг викладати англійську мову в різних школах Любешівського та Маневицького районів.
За словами цього небайдужого чоловіка, «Волинь–нова» – його улюблена газета.
– Завжди з нетерпінням її чекаю, тож тричі на тиждень у мене свято. Спочатку швиденько переглядаю свіжий примірник і, як завжди, переконуюся: є багато цікавого. Тоді починаю смакувати. Але навіть прочитаний номер ніколи не викидаю, – як доказ шанобливого ставлення до нашого видання Василь Сопронюк демонструє підшивки за кілька років. – Окремі публікації люблю перечитувати. Найбільше цікавлять історичні, краєзнавчі матеріали та медичні поради.
Він не дивиться телевізора, бо вважає його «хроножером». Читає друковані видання, які передплачує, щоб дізнатися оперативні новини, слухає радіо. А ще любить пташиний спів, який зігріває його самотню душу.