Минулого місяця у селі Коршів Луцького району місцеві жителі знайшли на своєму городі екзотичного для наших місць птаха — пелікана (на фото)...
Минулого місяця у селі Коршів Луцького району місцеві жителі знайшли на своєму городі екзотичного для наших місць птаха — пелікана (на фото). Не знаючи, що робити з дивним гостем, господарі зателефонували до Луцька у міський зоопарк. Його директор Людмила Денисенко спочатку не могла повірити, що йдеться насправді про рідкісного для наших країв пернатого гостя. Проте всі сумніви у пані Людмили зникли, коли Коржика, як назвали пелікана, доставили у звіринець, де він перечекав період карантину і отримав нову домівку. Нещодавно я ходила подивитися, як живеться йому в зоопарку обласного центру
Олена МИТРОФАНЮК, студентка 2–го курсу факультету української філології та журналістики Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Насамперед хочу відзначити добросовісну роботу працівників зоопарку, які тримають заклад у належному стані. Адже найперше, на що падає погляд при вході до звіринця, – розмаїття квітів. Друге приємне враження – ввічливий персонал, готовий відповісти на будь-яке питання. І, нарешті, третій плюс – порядок на території. У зоопарку дуже чисто, вольєри доглянуті, звірі виглядають здоровими та повними сил, водойми населені птахами, їжа у годівницях та клітках свідчить, що тварини добре харчуються. Пелікана Коржика я знайшла у вольєрі просто неба. Відповідаючи на запитання, чи не втече він від них, Людмила Денисенко сказала, що у принципі таке можливо. Але наразі таких спроб не було, тому у зоопарку збираються підшукати Коржику компаньйона, адже пелікани – птахи соціальні. Вольєр огороджений сіткою з попереджувальними табличками. Працівники зоопарку наголошують, що птах харчується винятково свіжою рибою, тож наполегливо просять не підгодовувати його хлібом чи кормом. Нагадують, що у Коржика гострий дзьоб, тож не варто підходити близько до огорожі. У володіннях пелікана є будиночок, імпровізований ставок зі скелястим берегом із великих чорних каменів та невелика територія для прогулянок. Директор зауважила, що хатинка, в якій живе Коржик, раніше горіла, але працівники зробили ремонт, який неможливо не помітити – всередині чисто і затишно, стіни побілені, підлога встелена соломою, до дверей веде невеличкий трап, аби Коржику не довелося застрибувати на високу сходинку. Поки я чекала на директора, пелікан поводив себе спокійно, лишень позирав у мій бік. Але почувши голос Людмили Денисенко, одразу пожвавішав — впізнав керівника. Розправив крила, став на лапи, розкрив величезного дзьоба. Всім своїм виглядом виявляв радість. І це стало ще одним доказом того, що в зоопарку йому живеться добре. Директор у свою чергу підтвердила, що персонал також полюбив птаха. Головним харчовим продуктом — рибою — забезпечують Коржика усім миром. Пані Людмила купує її особисто, працівники завжди приносять гостинці, коли бувають на рибалці. Коржик у їжі дуже перебірливий, але колектив зоопарку намагається зробити все можливе, аби раціон птаха був смачним і різноманітним.
