СІЛЬСЬКІ МАГАЗИНИ ЧЕКАЮТЬ ВЛАСНИКА

“Відповідно до статті І Закону України “Про кооперацію” споживча кооперація — це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності. За комуністичних часів кооперація була одержавлена і перестала захищати інтереси своїх членів, а виконувала вказівки партії та уряду. Товари розподілялись держпланом. Для контролю за цими процесами були створені районні, обласні та центральні спілки.
З ліквідацією Держплану спілки перестали виконувати свої функції як органи управління і по суті стали зайвою ланкою системи кооперації. Вони не захищають трудові колективи, які створюють матеріальні блага, а паразитують на них, вимагаючи внутрігосподарські відрахування на утримання свого бюрократичного апарату. Без згоди пайовиків розпродують колективне майно.
В минулому наш колектив самостійно здійснював закупку господарських товарів, будівельних матеріалів, меблів в конторі “Укооп-лісбудгоспторг”, якій ми були підпорядковані по надходженні товарів до області, і розподіляв через облплан фонди із розрахунку на двір та людину і централізовано доставляв їх в усі точки — від ларка до універмагу. Прибутки від діяльності колективу дали можливість створити потужну матеріально-технічну базу у всіх районах та великих селах області.
Наш колектив, керуючись Законом про кооперацію та Статутом, на загальних зборах у 1999 році прийняв рішення вийти із облспоживспілки і створити споживче товариство із 130 пайовиків. На належне нам майно оформлене право колективної власності і збережено воно до сьогоднішнього дня. Проте ось уже п’ятий рік не згасають пристрасті, оскільки облспоживспілка вважає, що майно вилучено незаконно і підлягає поверненню їй. Суди то заперечують, то стверджують нашу правоту і не дають спокійно працювати колективу.
Нині наш річний торговельний оборот досягає майже 4 млн. гривень. Стаціонарна роздрібна мережа нараховує 31 підприємство, виїзна — 17 автомагазинів, які доставляють товари в далекі села, задовольняючи попит сільського споживача господарськими товарами, будівельними матеріалами, сільськогосподарською технікою та інвентарем, мінеральними добривами, побутовою технікою та іншими товарами.
Мотоблоки або металевий кінь — це мрія більшості господарників. Для повного забезпечення села цим стратегічним товаром ми співпрацюємо на договірних засадах із заводом “Мотор Січ”. За 2003 рік продано 32 мотоблоки. Співпрацюємо також на договірній основі із багатьма підприємствами Маріуполя, Донецька, Житомира, Харкова, Запоріжжя...
Володіючи правом власності, відкриваємо в банках кредитні лінії і постійно ними користуємося, чого не могли здійснювати, будучи при облспоживспілці. А це дає можливість нарощувати обсяги діяльності, збільшувати власні обігові кошти, постійно підтримувати необхідний асортимент товарів.
Щорічно сплачуємо до бюджету 200 тис. гривень. Немає заборгованості по зарплаті і комунальних послугах. Постійний шантаж зі сторони керівництва облспоживспілки — суди, претензії, скарги в органи СБУ, податкову службу та інші перевіряючі органи відволікають від основної роботи весь колектив і не дають вирішувати питання по суті.
Дозвольте запитати у заангажованих керівників облспоживспілки, очолюваних Володимиром Горгутом, що так “кровно захищають кооперативне майно”: що зробили вони для сільського споживача? Де є магазин, щоб купити потрібний товар фермеру чи одноосібному господарнику? А де поділось автотранспортне господарство, яке в свій час нараховувало більше тисячі транспортних одиниць? Де поділась матеріально-технічна база виробничих потужностей? Чи є в області хоч один переробний або заготівельний пункт для сільськогосподарської сировини? Цікаво було б на сторінках газети одержати на ці питання відповіді.
Г.Я. АНДРОСЮК, Є.М. БАРАСЬ, З.І. ВАЛЕЦЬКА, Л.М. ВЛОХ, М.С. ГРИНЮК (всього 106 підписів) — працівники міжрайміського споживчого товариства “Волиньгоспторг”.
Справді, судова тяганина триває п’ятий рік і, схоже, кінця їй не видно, бо опоненти не знаходять спільної мови чи якогось компромісу. Хоча це якраз той випадок, коли кажуть: “Де два юристи, там три думки”. Рішенням арбітражного суду від 6 квітня 2000 року було визнано недійсними установчі документи міжрайміського споживчого товариства “Волиньгоспторг”, а також розпорядження Луцького міськвиконкому від 30 червня 1999 року в частині реєстрації цього товариства. Мабуть, оте перше суддівське рішення породило в керівництва облспоживспілки та Укоопспілки надію, що “втікачі” будуть повернуті під їхнє крило. Хоча тодішній голова арбітражного суду області Леонід Матящук 9 червня 2000 року в порядку нагляду це рішення скасував і провадження у справі припинив за непідвідомчістю спору арбітражним судам. Однак судова карусель продовжувала крутитись і в наступні роки. Справу розглядали господарський суд області, апеляційний — у Львові, Вищий господарський суд.
На цей раз позивач — облспоживспілка — просила визнати недійсним рішення міськвиконкому від 29 грудня 1998 року “Про оформлення права власності Волинському оптово-торговому об’єднанню “Облкооплісбудгоспторг” на нерухоме майно”. Йшлося про допоміжно-побутовий корпус та два склади. Господарський суд витребував документи і дійшов висновку: “Не вбачається, що будівництво спірних об’єктів нерухомості фінансувала облспоживспілка”. Судом було встановлено, що “будівництво проводилось по прямих договорах з будівельно-монтажним управлінням і замовником виступала контора “Облкооплісбудгоспторг”, фінансування виконаних робіт проводилось за рахунок власних коштів і коштів кредиту”. У Львівському апеляційному суді були іншої думки і рішення господарського суду відмінили. Проте Вищий господарський суд своєю постановою від 13 травня 2003 року касаційну скаргу Луцького міськвиконкому задовольнив, а рішення волинян залишив без змін.
Але керівники облспоживспілки не заспокоювались. Вони регулярно повідомляли прокуратуру області, міліцію, облдержадміністрацію про “зловживання службовим становищем колишнього генерального директора об’єднання “Облкооплісбудгоспторг” Ющака І.А.”. Голова правління “Волиньгоспторгу” Іван Ющак пред’являв численним перевіряючим документацію і давав пояснення, як ось це останнє в обласне управління внутрішніх справ: “Майно, яке було створене трудовим колективом та належало йому, не відчужувалось, а було передано до статутного фонду на підставі актів і це підтверджується свідоцтвами про право власності, виданими виконкомом Луцької міськради”.
З приводу цього господарського спору, що так затягнувся, голова правління облспоживспілки Володимир Горгут сказав:
— У даний час господарським судом області порушені провадження за позовом облспоживспілки до міжрайміського споживчого товариства “Волиньгоспторг” про визнання права власності за облспоживспілкою.
Володимир Михайлович продовжує вважати, що дев’ять фізичних осіб та юридичні — об’єднання “Облкооплісбудгоспторг” і три оптово-торгові бази, які входили в нього, не мали права без дозволу з’їзду відчужувати основні засоби, оскільки певна частина в їхньому майні належала кожному пайовику області. Отже, судові засідання відбуватимуться по новому колу? Чому ж за попередні п’ять років юристи облспоживспілки не знайшли вагомих аргументів на свою користь для різних судових інстанцій?
На користь колективу, очолюваного Іваном Ющаком, є незаперечні вагомі докази: збережено нерухоме майно і, як і раніше, задовольняється попит сільського виробника. А що відбулося за ці роки в споживчій кооперації області — кожен селянин знає і бачить. Володимир Горгут, який очолює правління півтора року і тепер переобраний на з’їзді, не заперечує, що в попередні роки майно розбазарювалось, керівниками на місцях творились неймовірні речі, зловживанням сприяла виконавча влада.
Колишній заступник голови правління Петро Вишневський, котрий попрацював в споживчій кооперації більше півстоліття, сказав на останньому з’їзді спілки, що за п’ять років кількість пайовиків з 400 тисяч осіб зменшилася до двадцяти двох тисяч, вдвічі скоротилася матеріально-технічна база, вдвічі зменшилась кількість закладів громадського харчування, втричі — підприємств роздрібної торгівлі і т.д. Ось де пішло без відома пайовиків наліво і направо їх майно на сотні тисяч гривень.
На жаль, на з’їзді не було проаналізовано, які крупні господарські об’єкти і за яку ціну були продані і куди спрямовані кошти. Член попередньої ревізійної комісії облспоживспілки Олександр Вайзбек вважає, що “відомості про операції з розпродажем майна в споживчій кооперації чомусь є досить таємними навіть для кооперативного активу”. Інший член ревізійної комісії Леонід Бохонюк пише: “Майно обласного автотранспортного підприємства облспоживспілки в м. Луцьку при балансовій вартості 2,5 млн. гривень продано за 500 тисяч гривень, причому особам, які не працювали в кооперативній системі”.
Керівники облспоживспілки стверджують, що після завершення розмежування і закріплення власності в системі визначиться конкретний господар, принаймні того майна, що залишилось в експлуатації чи законсервовано на десятки тисяч гривень. Володимир Горгут впевнений, що найгірші часи для кооперації минули, торік забезпечено зростання показників в усіх галузях кооперативного господарства. Зокрема, порівняно з 2002 роком загальний роздрібний товарообіг зріс на чверть, обіг підприємств громадського харчування — на 40 відсотків, на 22 відсотки більше закуплено сільгосппродуктів і сировини і на стільки ж більше виконано платних послуг.
Але достатньо побувати у наших селах, щоб побачити, в якому занедбаному стані там торгова система. Дуже часто перед очима постає ось така неприваблива картина: обшарпаний сільмаг стоїть пусткою, а неподалік від нього — кіоск. Хіба такою повинна бути торгівля на селі?
Здається, всім уже зрозуміло: щоб був лад у цій сфері, має з’явитися заінтересований, ефективний власник. Є великі сумніви, що у рамках старої системи він постане. Через це наші сусіди — поляки і угорці — пішли іншим шляхом: вони розпустили споживчі товариства і спілки, а все майно передали у комунальну власність сільським радам, тобто практично тим же пайовикам. І це дало новий поштовх сільській торгівлі, вона звільнилася від пут централізму, ожила підприємливість, а молоді люди на селі одержали робочі місця.
Система “Волиньгоспторгу”, яку очолює Іван Ющак, ділом довела ефективність своєї роботи. Працівники фірми багато роблять для матеріального забезпечення селян. Причому не тільки товарами першої необхідності, а й тим, що потрібно для господарювання — мінеральними добривами, малою технікою та іншим. У “Госпторзі” значно вища зарплата, ніж у системі облспоживспілки. То навіщо ж підривати цей налагоджений механізм?
Не відомо, якими будуть рішення наступних судів, якщо вони все-таки відбудуться, але все ж правлінню облспоживспілки слід насамперед думати про те, як довести до пуття занедбане добро — підприємства, бази, магазини, а не про користь від збереженого і примноженого кимось майна, яке впаде до їх рук, наче манна небесна.
Олександр НАГОРНИЙ.