Запитання читача: Скажіть, будь ласка, чи це правда, що перші християни відзначали сумну Пасху, тобто смерть Божого Сина? І лише потім почали відзначати Пасху як день воскресіння Ісуса Христа.
Запитання читача: Скажіть, будь ласка, чи це правда, що перші християни відзначали сумну Пасху, тобто смерть Божого Сина? І лише потім почали відзначати Пасху як день воскресіння Ісуса Христа. Відповідь: Це дійсно так. А детальною відповіддю на це запитання хай буде уривок із книги-дослідження отця Юліана Катрія “Пізнай свій обряд!”: “Апостоли й перші християни святкували разом із євреями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і сполучену з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті. В другому віці, поруч хресної Пасхи, починає також входити в практику і радісна Пасха в честь Христового Воскресіння, що її святковано в неділю по єврейській Пасці. У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи почався між християнами тривалий і завзятий спір про сам день святкування Пасхи. Спір постав тому, що щораз більше почав змінюватися погляд на сам характер свята. Первісно дивилися на Пасху, як на день смутку й посту в честь Христової смерті, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресіння, що не годилося зі смутком, ані з постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового воскресіння в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, вперто празнували Пасху разом із євреями чотирнадцятого нісану, першого весняного місяця (“нісан”, або “авів” – місяць давньоєврейського календаря, припадає на наші березень-квітень). Від дня 14-ого нісану названо ті громади “квартодецімани”, що значить “чотирнадцятники”. Собор у Нікеї (325 р.) поклав кінець тим довгим і болючим спорам. Він порішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня; що не можна йти за єврейським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, по першій повні місяця, по веснянім зрівнянні дня й ночі. Збірка церковних законів під назвою “Апостольські постанови”, які були списані в Сирії коло 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю так кажуть: “Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги (Божі) не працюють, бо той – це тиждень мук, а цей – це тиждень Воскресіння, і треба слухати наук” (VIII, 33). Шостий Вселенський Собор (621 р.) у справі святкування світлого тижня рішив: “Від святого дня Воскресіння Христа нашого Бога до нової неділі (цебто до Фоминої неділі) вірні повинні через цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах і співах і піснях духовни х, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося…” о. Олег ВЕДМЕДЕНКО, протодиякон Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору.
