Про те, що палацово-парковий ансамбль Версаль є одним із найвідоміших пам’ятників світової культурної спадщини, який представляє зразок французького мистецтва ХVІІ століття, можна прочитати у будь-якій енциклопедії. Та якою б не була твоя уява, вона пасує перед побаченим, коли гостинно розчиняються ворота палацу, який колись належав Людовіку ІІІ, був перебудований і розширений його сином, королем Людовіком ХІV. Він перетворив його на королівську резиденцію і перевів сюди із Парижа двір і уряд у 1682 році. У 1837-му король Луї-Філіпп урочисто відкрив тут музей, присвячений «славі Франції»
Валентина ШТИНЬКО
Але залишимо архітектурні дива й перлини живопису та скульптури для іншої розмови, бо читачів цієї сторінки, як і ведучу «Квіткової підкови», найперше цікавлять і приваблюють версальські сади з дивовижними квітниками, ставками й скульптурними групами, доріжки із зеленим ідеально підстриженим живоплотом висотою так... метрів шість — сім! Садовий ансамбль був розбитий за проектом Андре Ленотра в 1661 році й досі є ідеальною моделлю «французького» регулярного парку. Одразу ж за його воротами простяглися довжелезні клумби-рабатки, які витворювали чіткий квітковий візерунок. Переважала блакитно-бузково-біла гама. Було цікаво, якими ж диво-квітами вона «вигаптувана»? Сподівалася узріти щось таке екзотичне, заморське, ніколи не бачене... А під французьким сонцем ніжилися такі домашні, такі рідні, такі українські... космеї! Аж «добрий день!» хотілося їм сказати. Це вони, «підбиті» знизу блакитним агератумом, витворювали основну кольорову гаму із домінантами однорічного дельфініуму та рожевої клеоми. Так просто, але так гарно, зі справжнім королівським шармом. Одразу ж пригадалося, що на редакційному столі на мене чекає лист від нашої читачки із Нововолинська Надії Войтюк. Про космею, особливості її вирощування ми вже писали на сторінках «Квіткової підкови» торік. Тоді й з’ясувалося, що квітка має чимало народних назв, серед яких і кумедна «задрипана пані». Ми попросили читачів повідомити, які ще назви космеї їм доводилося чути. Найзмістовнішим виявився лист пані Надії: «Скромна, невибаглива космея. Це квітка мого дитинства. У нашому селі Мишів Іваничівського району по сусідству з нами жили татові брати. І, крім основної дороги, до дядька була стежка через город, яка у моїй пам’яті була казковою. Бо дядина по обидва боки висівала цю квітку. І говорила: «Ось я уже «колюнів» насіяла». Згодом моя мама радісно промовляла: «Ой, як гарно зацвіли тарілки!» А ми, малі, були закохані у ту стежину. Умудрялися ховатися там, рвали квіти для усяких забав. У 2006 році мені подарував збірку своїх пісень наш композитор Олександр Каліщук на слова Віктора Савчука під назвою «На райдужний спомин». І я була приємно вражена не лише піснями, а й обкладинкою, заквітчаною «колюнами». Моя колега, глянувши, назвала їх «свинячі очка», а згодом я записувала: «міщанки», «драпачики». І зовсім не задрипані мої «колюни», а просто невибагливі, прагнуть жити і прикрасити найнепривабливіші місця. А цього року одна знайома усім роздавала розсаду, щоб садили «драпачики». На сьогодні вдалося з’ясувати, що ця квітка живе під 14-ма назвами: космея, міщанки, колюни, тарілки, свинячі очка, драпачики, житечко, задрипана пані, космос, космея кароока, кавалери, ромашка, Марія, розпатлана баришня. Сумно, що називають цю квітку задрипаною… Інші назви більш підходящі, вірогідніші. А для мене це назавжди «тарілки» або «колюни». Хай квітнуть на радість людям!». Щиро вдячна нашій читачці за таку зворушливу розповідь про космеї, з якими мала зустріч ще й у Парижі. А почалося з домашнього експерименту. Космеї звичайні ростуть на нашому обійсті здавна. Іноді їх доводиться навіть виривати через надто активний самосів, а на доброму грунті вони сягають і до півтора метра висоти. Тож побачивши позаминулої весни у продажу пакетики з насінням космеї низькорослої, я вирішила виростити ще й таку. Висіяла скраєчку в кінці грядки, сподівалася на гарну облямівку, а замість обіцяних на пакетику 15 — 20 сантиметрів «вимахали» велетні майже у мій зріст, щоправда, й квіти були більші, ніж у тих, що зросли із домашнього насіння. Оскільки низькорослих космей досі бачити не доводилося, то я й засумнівалася, чи існують такі взагалі? Існують! Зустрілася я з ними цілком несподівано у невеличкій квітковій крамничці біля підніжжя Монмартру. Там їх продавали у горщиках і коштували вони цілком по-королівськи — 12 євро. Ось тобі й «задрипана пані»!
На фото: Клумби із космеями у Версальському парку тягнуться на сотні метрів.
