Мабуть, нема людини, яка б не милувалася високою крупнолистою золотавою квіткою, яка ще й «голову за сонцем повертає». А згодом, коли серпневий вітер зірве з цієї голови золоту корону пелюсток, квітка запросить усіх охочих посмакувати ядерцями свого насіння. Ну, звичайно, мова йтиме про соняшник...
Мабуть, нема людини, яка б не милувалася високою крупнолистою золотавою квіткою, яка ще й «голову за сонцем повертає». А згодом, коли серпневий вітер зірве з цієї голови золоту корону пелюсток, квітка запросить усіх охочих посмакувати ядерцями свого насіння. Ну, звичайно, мова йтиме про соняшник
Галина ШАФЕТА
В останні роки висіваю «Ведмедика Тедді». Так називається однорічний соняшник, який приглянувся у магазині. Чим сподобався? Це низькоросла кущова рослина, квіти якої більш схожі на повняки-чорнобривці, світло-жовтого кольору, діаметр – до 8 см. Насіння дуже дрібне, тому й горобці прилітають значно пізніше, коли на великих «дисках» соняшників уже не залишається жодної зернини. Подобаються мені й височенні декоративні соняшники, які, неначе маяки, показують дорогу своїм господарям-дачникам. Кожна квітка, як і людина, має свою рослинну долю, свою «біографію». Та хто, скажіть, висаджує картоплю чи помідори як квіти? Вони тепер овочі, або городні культури. Картоплю ще й другим хлібом називаємо. А соняшник, хоча й належить до технічних культур, залишився квіткою. Квіткою, якій не гріх і золотий пам’ятник встановити. А призабуті «біографічні» сторінки соняшника (звідкіля родом, хто, коли і для чого привіз його в наші краї) будуть цікавити завжди. Батьківщина соняшника — Американський континент. Саме індіанці золотаву квітку вважали дарунком небесного світила, його маленьким двійником на Землі і називали «сонячною квіткою». Зачарувала ця квітка й іспанських завойовників, її насіння влітку 1510 року привезли до Мадрида разом із іншими награбованими коштовностями та екзотичними плодами. Зустріли ж заморську гостю в Іспанії з великими почестями: насіння висадили в королівському ботанічному саду, ретельно доглядали. Коли соняшник розквітнув, то захопленню усіх, хто його бачив, не було меж. Поступово «сонячна квітка» стала окрасою всієї Європи, переважно на клумбах вельмож. На наших землях насіння соняшника почали висівати набагато пізніше – в кінці ХVІІІ століття, тобто майже 300 років потому. Відомо, що перші соняшники відрізнялися від нинішніх суттєво. Рослина мала довге стебло, багато бічних галузок, а суцвіття (кошики) були трохи більші за мідний п’ятак. Почавши вирощувати «сонячну квітку» для краси, люди й не здогадувалися, що володіють справжнім скарбом: рослина є чудовим медоносом, а насіння містить смачну й поживну олію. Не зайвим буде знати, що наукова назва соняшника – геліантус, рід якого налічує близько ста різних видів. Біографічні сторінки цієї рослини продовжують сьогодні писати науковці: ботаніки, селекціонери, аграрії. Роботи вистачає всім. Адже уявити сьогодні Україну без цієї сонячної квітки просто неможливо: соняшник – це символ і емблема нашої держави. Він не тільки на чорноземних ланах, а й у поезіях і піснях, в узорах вишиванок і рушників, у косах і віночках україночок. Вірю, що «сонячній квітці» вистачить місця і на сторінках «Квіткової підкови». м. Луцьк.
