Єдиним виправданим нині «фестивалем» дехто називає антитерористичну операцію на Сході України. Мовляв, не до концертів, коли вбивають людей...
Ярослава ТИМОЩУК, редактор відділу культури газети «Волинь–нова»
Єдиним виправданим нині «фестивалем» дехто називає антитерористичну операцію на Сході України. Мовляв, не до концертів, коли вбивають людей
Прочитала в інтернеті дискусію з приводу того, чи варто цього літа організовувати фестиваль «Бандерштат». Ті, хто проти, пишуть: траур, недоречно святкувати. Хоча захід важко переплутати з дискотекою чи якоюсь іншою розважальною разовою акцією — організатори ще задовго до війни наголошували на його виховній і освітній функціях. Чи виграємо війну, якщо завтра всі вимкнемо музику, перестанемо писати вірші та видавати книжки? Не кожен українець вміє воювати з автоматом, але словом чи пензлем — до снаги багатьом. Останні місяці культура не лише допомагає нам вижити — вона засвідчує наш цивілізаційний вибір. Як ніколи, помітна різниця між Ані Лорак і Святославом Вакарчуком. Це підтверджують і російські медіа, які варто читати і розуміти все навпаки. Соліст «Океану Ельзи» видається їм таким же злим ворогом, як міфічний бандерівець. Нещодавно такий собі Всеволод Погодін написав статтю «Океан украинской пошлости». Журналіст називає популярний гурт «іконою відсталої української культури» й іншими подібними епітетами. Але хто б став сприймати його слова всерйоз, надто після порівняння зі Стасом Михайловим, у піснях якого звучать «душевні нотки», а не «імітація переживань». Як натхненно виконували українські військові у Севастополі «Той день» Вакарчука після російської анексії Криму. Антін Мухарський підбадьорював наших бійців концертом у зоні АТО. Музиканти з володимир–волинського гурту «Табу» співали для 51–ї окремої механізованої бригади під Донецьком. Бувають часи, коли хіба поезія і музика не дають занепасти духом. Нинішній міністр культури Євген Нищук стверджує: командири самі просять його, щоб артисти приїжджали. Це підтримує бойовий настрій солдатів і дарує позитивні емоції. У великих містах і маленьких селах збирають кошти для армії на благодійних концертах. Музей у Дніпропетровську розпродує полотна, аби допомогти воякам. Солдатам шлють листи й малюнки з усіх куточків України. Культура допомагає нам боротися. У цей непростий час особливо кортить відчувати себе живим: співпереживати літературним персонажам, посміятися із героями фільму, розплакатися, слухаючи тужливу пісню. Набратися сил, бо легко буде ще не скоро.
