Цей малюнок Валентини Протопоп, талановитої художниці з Іваничів, нагадав мені курйозну бувальщину. Якось, у грибний сезон, їдучи у відрядження в один із поліських районів, ми зі сміхом обговорювали пригоду одного із колег, який через недосвідченість назбирав цілу торбу «собачих» опеньок...
Цей малюнок Валентини Протопоп, талановитої художниці з Іваничів, нагадав мені курйозну бувальщину. Якось, у грибний сезон, їдучи у відрядження в один із поліських районів, ми зі сміхом обговорювали пригоду одного із колег, який через недосвідченість назбирав цілу торбу «собачих» опеньок.
На зворотному шляху ми на півгодини спинилися в лісі, щоб хоч повітрям сосновим подихати, а з грибами, то вже як пощастить. Зізнаюся, грибник із мене нікудишній, та й «блуд» у лісі нападає, тож у хащі я не поспішала. За ліщиновим кущем раптом побачила звалене буревієм дерево, з обох боків обліплене молодими опеньками. «Собачі!» — подумала я, бо не могла повірити в таку удачу. Тож вирішила їх і не торкатися, щоб і з мене не насміхалися. Аж тут з-за куща вигулькнув чоловік екзотичної зовнішності, лисий, але з розкішною бородою і великою корзиною в руках, десь на третину наповненою грибами. Побачивши мене, вигукнув: — О! І ви ці гриби помітили! Зрозумівши, що опеньки таки найсправжнісінькі, я відповіла: — Та збирайте, тут усім вистачить. — Та що я, не джентльмен, щоб перед жінкою гриби в лісі забирати? — ображено мовив чоловік і пішов собі далі. Мені ж заледве вистачило двох великих пакетів, аби зібрати несподівану здобич, яка трапляється лиш раз у житті.
