З кожним роком наше місто набуває особливих рис. Дедалі частіше хочеться зупинитися біля вуличних музикантів і послухати їхній ретро-репертуар...
З кожним роком наше місто набуває особливих рис. Дедалі частіше хочеться зупинитися біля вуличних музикантів і послухати їхній ретро-репертуар, помилуватися виплеканою чиїмись руками жіночою біжутерією на імпровізованому прилавку. Дивись, ще трохи — і з’явиться блошиний ринок, як у Парижі, де я зможу відшукати забавку свого дитинства — катеринку, яка безслідно зникла разом із дитинством
Галина КАЖАН, заслужена артистка України
А втім, є на вулиці Лесі Українки особливе місце — крамниця «Мистецтво» і виставковий зал, куди приходжу на побачення зі світом прекрасного, де раз у раз відкриваю для себе нові імена чи зустрічаю давніх друзів. І хоча нині я шукаю дарунок «Лелеченькам» із Мурманська, зауважую, що виставковий зал ожив від дивовижних мальовидл якогось художника, не підозрюючи, що давно з ним знайома. Опускаюся вниз по сходах у крамницю, де квартирують чиїсь муки творчості. Тут виставлено на продаж одкровення і радості, сподівання, що знайдеться достойний поціновувач, який, не торгуючись, придбає шедевр. Я зовсім не іронізую щодо шедевра, бо інакше взяла б це слово в лапки. Зазвичай митці змушені продавати найкраще зі своїх творінь. І тут можна придбати те, що на Монмартрі не знайти. Я часто замислювалася над тим, що переживає художник, коли доводиться розлучатись із твором? Мої роздуми перервав цікавий діалог продавця з покупцем. Випещений дядечко бальзаківського віку запитує: — У вас справді все це в ексклюзіві? Карочє, в єдінственном ісполнєнії? — Так, усе це — авторські роботи, і вони не копіюються, — ствердно відповідає пані крамарка. — Ну тогда подберіть мені картіну 140 на 210! І нє больше і нє меньше… — Вас цікавить пейзаж, натюрморт чи щось інше? — Всьо равно, ліш би рамка к меблям подходіла! — А ціна? — За етім ми как раз нє постоїм, — зухвало захихикав «цінитель» живопису. Ось тобі й усі критерії оцінювання… Поки ніхто не звернув уваги на мою присутність, тихенько піднялася до виставкової зали і потрапила в дивовижний світ — світ художника Костя Борисюка. І на мене відразу повіяло свіжим вітром унікального світосприйняття, філософського осмислення буття та законів, записаних для людства ще на скрижалях Вічності. Митець не нав’язує, він всього–на–всього пропонує, запрошує всіх до творення ритуалу танцю, в шаленій експресії і пластиці виконати, побачити, прочитати свій сюжет. Його картини — поза стереотипами всіляких канонів, і тому всі вони свідчення особистої свободи автора. Власне, жодна з представлених на виставці робіт не має назви. Проте до роздумів на тему «Що шкідливіше за будь–яку брехню?» спонукають цитати сучасного українського письменника Юрія Іздрика, ну хоча б «Та сама брехня у вигляді правди». На мить я заблудила біля картини з лабіринтами — шукаю заховане, а думки снують і снують… Нарешті знаходжу маленьку стрілочку, яка виводить за межу. Тоді розумію, що Іздрик і Борисюк — побратими по духу, які своєю творчою палітрою стверджують, що «… не варто бути справедливим аж до суворості в царині духу». Іронічний погляд художника — у всьому, чого торкався його талановитий пензель. Жіночі портрети не позбавлені характерності, ба навіть почуття гумору. Так, світ стоїть догори дриґом, дякуйте Всевишньому, що ще не зійшов із орбіти… «Це — несправедливо!» — кричить обиватель, а митець–філософ спокійним і виваженим тоном відповідає: «Справедливість — прерогатива Господа…». Біля картин Костя Борисюка хочеться думати і думати… Ці думки народжуються від асоціативного бачення кольорового сплетіння тіл і доріг, з яких не вибратись без вказівників. Не лякайтеся, ніби заспокоює митець, у життєві лабіринти потрапляємо щодня і виповзаємо з них за допомогою інтуїції, досвіду, іноді ступаючи слідами перших подорожніх. 19 листопада в галереї «АВС–арт», що на Подолі, відбудеться відкриття столичного варіанта виставки волинського художника Костя Борисюка. Тих, хто не зміг відвідати її у Луцьку, запрошуємо познайомитись із творчістю самобутнього митця, який стверджує: «Небагато честі бути байдужим». Фото з сайту m.day.kiev.ua .
