Цими днями мені довелося побувати на подвір’ї сільської школи, що в Локачинському районі. Тиша і запустіння. Весною тут подбали, щоб розбити газони й клумби, висадити квіти. Але зараз газони некошені. Квіти позаростали бур’янами. Канікули...
Цими днями мені довелося побувати на подвір’ї сільської школи, що в Локачинському районі. Тиша і запустіння. Весною тут подбали, щоб розбити газони й клумби, висадити квіти. Але зараз газони некошені. Квіти позаростали бур’янами. Канікули.
Мимоволі пригадалося подвір’я іншого навчального закладу — Луцької гімназії № 21 ім. М. Кравчука. Чому саме воно? Та все дуже просто: через нього я щодня йду на роботу й повертаюся додому. Тож маю змогу спостерігати, як буквально щоранку діти разом із вчителями прибирають гімназійне подвір’я. Воно завжди в ідеальному стані: вчасно скошені газони, підстрижений живопліт, прополені клумби, підметені доріжки, пофарбовані спортивні снаряди. До речі, на шкільному спортмайданчику з ранку до вечора товчуться дітлахи та й дорослі з усього довколишнього мікрорайону, буває, що й смітять. Але чисто там, де прибирають! Розумію, що в селі в літню пору чимало роботи і завантаженість сільських дітей і педагогів не порівняти з міськими. І все ж процес виховання не знає канікул, а вигляд рідної школи — також важливий виховний фактор. Якщо у ній навчається близько сотні дітей, то чи так уже багато потрібно зусиль і часу, щоб прополоти шкільні клумби? Потрібно лиш трохи любові.
