«Я пенсіонерка, дитина війни, давно виписую вашу газету і люблю її читати...
«Я пенсіонерка, дитина війни, давно виписую вашу газету і люблю її читати.
Але тепер не можу спокійно дивитися і читати, що робиться в Україні. Сама я і мої батьки з Донецької області, міста Торез, раніше Чистяково. Батько був шахтарем, відробив у шахті все своє життя, на пенсію пішов «заслуженим шахтарем». Від вугільного пилу заробив силікоз легенів, і йому лікарі порадили поміняти місце проживання, їхати десь, де є ліси. Ось вони і приїхали на Волинь. З 1961 року вся сім’я живе у Ківерцях. Тут мої менші сестри вчилися в школі, повиходили заміж. Я ж школу закінчила ще там. І мої дитинство і юність пройшли на Донеччині, а на Волині я вчилася, працювала, вийшла заміж, маю дітей і внуків. І я не розумію, навіщо Путін каже, що тут бандери, бандити, погані люди? І що це «запад» винен у тому, що робиться в Україні. Навіщо він так нагло бреше? Навіщо настроює проти західняків тих людей, що в Донбасі? Моя сестра живе у Торезі, там її діти і внуки. Я часто їй дзвоню, і вона каже, що боїться вийти з дому, бо всі ми бачимо, що там робиться. Я дуже люблю свою Україну. Батьківщина — це найдорожче, що є в людини. А хто хоче в Росію, то хай їде собі до Путіна і не баламутить світ. А це земля Українська і ніхто не має права її у нас відбирати. З повагою до Вас Ваша читачка Е. А. Біскуп, м. Ківерці».
