Крилатими медоносами горохівчанка Надія Сидорівна Загоруйко (на фото) захворіла ще в дитинстві, хоча в її родині ніхто не пасічникував...
Крилатими медоносами горохівчанка Надія Сидорівна Загоруйко (на фото) захворіла ще в дитинстві, хоча в її родині ніхто не пасічникував. Коли два десятки років тому після закінчення Київського аграрного університету, де здобула фах зооінженера та педагога, стала викладати в Горохівському радгоспі-технікумі бджільництво, саме їй заповів свою пасіку та весь реманент її попередник на цій посаді Борис Семенович Мельник
Валентина БЛІНОВА
—Йому, на жаль, нині вже покійному, завдячую справою, яка припала до душі, — каже пані Надія. — Дипломну роботу я писала з бджільництва. Але документ про вищу освіту ще не означає, що ти — класний фахівець. Це лише перепустка на ринок праці. Мені довелося багато працювати над собою, вдосконалювати знання, щоб вивчити цю специфічну галузь. Любов вродливої білявки до божих комах перемогла навіть природну реакцію на жалення — алергію. Вона навмисне йшла до них без димаря і лицевої сітки, бо знала: що сильніший укус, то швидше в людському організмі виробляється імунітет до бджолиної отрути. — Я запухала, мені боліло, але терпіла, то вже сьогодні можу жартувати, що добру жінку бджілка не кусає. А так доводилося навіть звертатися по допомогу до лікарів, — каже Надія Сидорівна. — Та залишити обрану справу не могла, бо відчула, що це не лише мій викладацький хліб, а й додатковий заробіток. Пасіка пані Надія починалася з двох бджолосімей. Тепер має тридцять. Своє захоплення передала й Ніні Іванівні Оліщук, яка працює лаборантом у Горохівському коледжі. Спільно не тільки доглядають пасіку навчального закладу, а й сформували власну, де загалом уже 50 вуликів, окремі з яких пані Надія виготовила сама. Їх розмістили в сусідньому з Гороховом селі біля обійстя добрих знайомих. Бджолам там справжнє роздолля: торік неподалік ріс ріпак, нині розкинулося гречане поле, а донедавна щедрий взяток несли з пониззя, де квітували будяки. З цього колючого бур’яну мед особливо цілющий, зауважує моя співрозмовниця. Її залюбленість бджільництвом передалася не тільки чоловікові Юрію Володимировичу і синові Андрію, без допомоги яких їй важко було б поратися біля вуликів, а й тим, хто тільки починає пасічникувати або навіть уже й має досвід у цій справі. — На навчання за направленням центру зайнятості зголошуються різні за віком люди, — каже Надія Сидорівна. — Після заняття вони часто залишаються в аудиторії, щоб поспілкуватися, поділитися своїм досвідом. Наводжу їм найкращий аргумент для того, щоб пасічникувати: продукти, які виробляють медоноси: мед, маточне молочко, прополіс, віск, отрута, навіть комахи, які відмирають, та міль — мають лікувальні властивості. А в солодкій продукції — всі елементи таблиці Менделєєва. Минулої осені її неспокійне дзумкотливе господарство оглядали учасники Всесвітнього конгресу бджолярів «Апімондія-2013», що проходив у Києві. — Тільки з Фінляндії у ньому брало участь 45 спеціалістів, — розповідає пасічниця. — Вони хотіли вивчити бджільництво Західної України, зокрема племінну роботу, тому напросилися побачити мою пасіку. Були дуже здивовані, коли їх зустріла усміхнена жінка, а не дідусь із паличкою. Бо на конгрес з’їхалися лишень поважного віку представники сильної статі. Та й загалом у всьому світі бджільництво вважається чоловічою справою, хоча, як на мене, бджолам більше потрібні ніжні жіночі руки. Фіни скуштували меду з пасіки Надії Сидорівни. Запрошували до себе на гостину. Дивувалися, що впродовж затяжної холодної зими в неї загинуло тільки три бджолосім’ї. А вони вважають добрим показником, якщо виживає половина. Та як би не вивідували іноземці секрети горохівської бджолярки, їм нізащо не пізнати їх до кінця. Бо Надія Загоруйко не соромиться вчитися, хоч сама проводить семінари, тренінги з бджільництва, уроки психології у всеукраїнській консалтинговій компанії «Територія бізнесу». Наукові знання, які постійно черпає з періодики та інтернету, доповнює народними премудростями цього старовинного українського промислу. — Коли я ще тільки почала працювати у радгоспі–технікумі, тут директорував Аркадій Григорович Верещак, який теж дуже любить бджоли, — веде далі мову пані Надія. — Він познайомив мене з досвідченим пасічником дідом Федьом. Від нього перейняла чимало давніх таємниць, а також верстат для пошиття солом’яних подушок. Ними утеплюємо вулики. Солома — природний матеріал, який добре вбирає вологу і віддає її. Надія Сидорівна піднімає дашок одного з трьох вуликів, що стоять під вікнами її будинку, і показує солом’яну подушку. На ній — ікона покровителів бджільництва святих Зосима і Саватія. Сюди вона щоранку виходить із горнятком кави. — Ще тільки займається на день, а одні працьовиті комахи вилітають, інші вже повертаються з нектаром, — приязна усмішка освітлює обличчя жінки. — Вдихаю повітря, напоєне медовим ароматом, слухаю густий бджолиний гул і відчуваю спокій та умиротворення. Фото Олександра ФІЛЮКА
