ВИВЧИЛИ ЗА ЛІТО

Ярослава ТИМОЩУК, редактор відділу культури газети «Волинь–нова»

Останній куций шматочок серпня пахне айстрами, які несла учительці першого вересня. А вона примружувалася: «Що вивчили за літо? Чи багато прочитали зі списку рекомендованої літератури?»

За звичкою подумки вже складаєш речення для твору на тему «Як я провів/провела канікули». Літо було таким нестерпно то спекотним, то плаксивим ― і це не про погоду. На війні гинуть хлопці, молодші за мене, сивіють діти, дідусі й бабусі жертвують свої пенсії для армії ― так само легко вони віддали б мільйон, аби лиш його мали. Бачиш чоловіка, що накульгує, і вгадуєш ― він боровся на Майдані, в нього такі добрі очі і така старенька курточка. Слухаєш розповіді бійців на Сході ― і перестаєш скаржитися на відсутність гарячої води вдома. Герої трапляються не на сторінках підручників з історії, а з’являються в твоєму житті. Ось він розповідає тобі про тривожні сни в казармі, про незагоєні рани, про те, як сильно вірить в нову Україну, про те, як готовий померти і як хоче жити.
Замість нарікати на державу, яка нічого для тебе не зробила, купуєш медикаменти або перекидаєш гроші армії.
Не можеш воювати автоматом ― можна пером, пензлем, гаманцем, молитвами.
Якщо солдат на фронті голодний ― тобі не так уже й потрібна п’ята пара взуття.
Відчуваєш, що нічого не змінюється ― не даєш хабар, просиш водія вимкнути російський шансон, робиш зауваження депутату, що нахабно бреше.
Розширюєш межі свого світу від «моя хата скраю» до «Україна починається з тебе».
Збагачуєш лексичний запас словами «Целокс» (препарат, який швидко зупиняє кров), «ватники» (сепаратисти), «двохсоті» (загиблі).
Припиняєш дріб’язкові особисті війни ― є серйозніші.
Запам’ятовуєш нарешті слова національного гімну.
Питаєш не «доки чекати?» ― а «що робити?».
Ми вивчаємо тепер багато важливих уроків. І на першому шкільному занятті «Україна ― єдина країна» учням буде про що поговорити.