НЕВЖЕ НАМ МУЗЕЇ НЕ ПОТРІБНІ?

Таке питання напрошується, коли бачиш, в якому стані художній відділ обласного краєзнавчого музею
Великі сподівання були у керівників обласного краєзнавчого музею та художнього відділу напередодні 30-річчя останнього, яке припадало, здавалося, на щасливу пору — наприкінці минулого Року культури. Немало говорилося у зв’язку з цим про увагу до назрілих проблем. А таких проблем, які вимагають розв’язання, набралося там немало. З тривогою говорив директор краєзнавчого музею Анатолій Силюк про те, що у приміщенні протікає дах, пішли по стінах і стелі тріщини, руйнується фундамент. В результаті цього порушується температурний режим, що може згубно впливати на художні полотна, серед яких є просто-таки безцінні.
А маленька кімнатка для роботи наукових працівників взагалі не витримує жодної критики, настільки там все убого і примітивно. Та й взагалі у художньому музеї (саме така назва на його вивісці) поряд з цінностями, яким можуть позаздрити імениті музеї не тільки України, просто таки вражала бідність матеріальної бази. Думалось, 30-річчя має хоч якимось чином у позитивному плані позначитися на музеї. Адже він того вартий — по праву може пишатися не лише збіркою картин, серед яких оригінали великих митців минулого Хусепе де Рібери, Ніколи Пуссена, Франца Снейдерса, інших живописців, перед якими можна і треба схилити голову, роботами волинських майстрів пензля, а й виставками картин з найкращих музеїв України, які тут періодично експонуються, сучасних майстрів пензля, мистецькими імпрезами, які організовують, проводять лише троє науковців — нинішня завідуюча музеєм Зоя Навроцька, Тамара Левицька, Олена Сльота.
Цими днями я мала розмову із Зоєю Навроцькою, цікавилася, що змінилося на краще в музеї після його 30-річчя.
— За бюджетні кошти випустила путівник по музею з старої колекції, афішу, а ремонту приміщення навіть не розпочинали. Нічого у нас не змінилося і у плані оснащення. Шедеври, які має музей, – у примітивних копійчаних рамах. Маємо допотопний телефонний апарат, стару-престару друкарську машинку — що вже там вести мову про комп’ютер, диктофон, іншу сучасну техніку. Започаткували гарні акції, зокрема, присвячені художникам Волині, починаючи з 60-х років до нинішніх днів. Хочемо, щоб у музеї линула музика, поетичне слово, — каже Зоя Навроцька і додає з сумом: – У нас навіть стільців немає, щоб запросити людей. Вже чотири рази позичали стільці, які складаються, у художників. По воду взимку ходимо до колонки на Замкову площу, влітку обходимося водою з крана, що є в замку, взимку вона замерзає. Яке умеблювання і все решта у кімнаті для науковців, не хочу й говорити. Сором людей зі сторони туди запросити. Даруйте, може, про таке й незручно говорити, але скажу, що у нас навіть туалету немає. Ми не хочемо чогось надзвичайного, принаймні на елементарне, думаю, повинні розраховувати. Це ж не для нас особисто, а для Волині і волинян, гостей, які бувають у Луцькому замку і в музеї.
Дійсно, гірко було слухати мистецтвознавця, людину, яка багато зробила і робить для виховного впливу на волинян істинних духовних, художніх цінностей, що дісталися нам у спадок і створених у наш час. Щоправда, обнадіюють музейних працівників тим, що у нинішньому році мають виділити, принаймні на ремонт даху, 150 тисяч гривень. Поки що їх немає. І сумовито дивляться на потріскану стелю сановиті вельможі з картин.
Переходимо із Зоєю Михайлівною з одного залу музею до іншого. І не перестаєш по-доброму дивуватися, радіти тим справжнім скарбам, що є у Луцьку. Ось відреставровані портрети тих же вельмож, а це вже названі полотна майстрів пензля із світовими іменами. Далі портрети, пейзажні полотна, картини відомих і невідомих майстрів (провести експертизу цих полотен не можуть, бо немає коштів). До речі, тих же коштів немає і для того, щоб музей міг придбати твори волинських художників. Останні 10 років їх просто не купували. Втішає те, що вони зробили добре діло — чимало робіт просто подарували музею. І нині тут розгорнута своєрідна виставка — вражаюча, хвилююча виставка художніх полотен волинських майстрів пензля.
Хочеться вірити, що врешті-решт не обминуть музей увагою, матеріальною підтримкою владні структури, меценати, спонсори. Десь же вони знаходять і не шкодують коштів для заїжджих “зірок” сумнівної вартості і чомусь обминають увагою справжні цінності, зібрані в художньому музеї древнього Луцька.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.