Напередодні 8 Березня, у п’ятому чи шостому класі, мене і ще двох хлопців однокласники делегували купити щось дівчатам...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Напередодні 8 Березня, у п’ятому чи шостому класі, мене і ще двох хлопців однокласники делегували купити щось дівчатам. Надвечірні крамнички сусіднього білоруського містечка Малорити не обіцяли великого вибору, тим більше що перед святом усе краще розібрали, а ми були обмежені в коштах й обтяжені надскладним завданням — знайти 15 однакових подарунків. Утім, повертатися з порожніми руками не мали права: 23 лютого однокласниці привітали нас (вибачте, що за давністю років уже й не пам’ятаю, чим саме). Помудрувавши так і сяк, придбали… 13 чайничків та дві цукорниці. А наступного дня прийшли ще задовго до першого уроку, поставили їх на парти і чкурнули з класу…
Подібні історії зайвий раз доводять, що День Радянської армії був одним із тих, які в останні роки існування Союзу відзначали всі — від старого до малого. На це десятиліттями працювала державна ідеологічна машина. І якщо спочатку вшановували тільки тих, хто працював у військовому відомстві, то пізніше цей день став святом усіх чоловіків, яке органічно поєднувалося з іще одним, котре давно вже пора викинути на смітник історії, — 8 Березня. Діяв такий собі взаємозалік: ви нам організували свято у лютому, а ми вам — у березні. Після проголошення Незалежності України свято залишилося. Дарма історики доводили, що 23 лютого 1918 року (дата, на яку покликалися радянські ідеологи) нічого надзвичайного не трапилося. Мовляв, того дня лише опублікували заклик озброюватися, а ще німці оголосили ультиматум більшовикам, який ті наступного дня прийняли. Міф про перемогу під Нарвою і Псковом вигадав особисто Сталін, і вперше газети написали про це 1938-го. У 1993 році Верховна Рада вирішила відзначати День Збройних сил України 6 грудня. Не знаю, як військові, але мало хто вважав його святом. У 1999 році Леонід Кучма на догоду Москві вигадав нову назву 23 лютого — День захисника Вітчизни. Останній рік круто змінив країну. У нас ще багато чого не так, як би мало бути. Ми ще тільки на порозі реформування. І разом із солодкими плодами реформ пожинаємо й гіркі наслідки змін. Проте ми вже відчули, що разом можемо багато. Можемо змінити владу і змусити втікати високопоставлених злодіїв. Можемо тиснути на нечистих посадовців. Можемо в обхід державних структур підтримувати військо. Можемо, врешті, захищати свою країну. І це особливо важливо. Ще недавно суспільство дивилося на армію зневажливо. Нині ситуація протилежна, бо її підтримав народ. Тому указ Петра Порошенка про відзначення 14 жовтня Дня захисника Вітчизни просто зафіксував реальний стан речей – Покрову шанували ще з козацьких часів і саме цього дня народилася Українська повстанська армія. З таким святом не соромно привітати усіх: і тих, хто воював у роки Другої світової війни, і тих, хто нині на Сході зі зброєю в руках захищає державу, і тих, хто просто служив і служить своїй країні. Зі справжнім святом – Днем захисника України – солдати!
