ЛЮБОМИР ГУЗАР: «ПОПУЛІЗМ – ТО І Є ПУСТІ СЛОВА, ЗА ЯКІ НЕ ОМИНУТИ ПОКАРАННЯ БОЖОГО»

Про шанс змінити країну говоримо з видатним церковним мислителем нашого часу – Блаженнійшим Любомиром Гузаром (на фото)...

Юлія СУХАРЕВСЬКА, Артем СОКОЛЕНКО


— Почнімо нашу розмову з питання про вибір: чому так важливо взагалі мати таке право?
— Мені здається, що ми опинилися на порозі нової ери нашої історії після довгих–довгих років різного роду окупації, де нам старалися щось накинути, заперечували право бути самостійними. Перші      20 років своєї незалежності ми ще сильно відчували ті 70 років більшовистського режиму, який намагався цілковито підкорити людину, зробити її невільником, щоб людина наче й голосувала, але не вибирала. Не думала. Але при Божій помочі ми сьогодні дійшли до певного пункту розвитку, коли люди усвідомили свою гідність. У суспільстві знайшлося багато людей, які дивляться на майбутнє вже зовсім іншими очима, які шукають чогось іншого, того, що ми називаємо «європейські цінності» – цінності справжньої демократії.
— Демократію розуміє кожен по-своєму. Як ви її поясните?
— Що значить демократія? Кожен громадянин і всі разом беруть на себе відповідальність за свою долю. І можуть це зробити, і хочуть це зробити. За минулі десятиліття мільйони чесних та добрих людей натерпілися лиха – в таборах, у в’язницях, терпіли фізично й морально. Але і зараз нам потрібно 5—10—15 років, бо ми маємо перевиховатися.
— Як розпочати процес перевиховання?
— Ми вже розпочали. Те, що переживаємо сьогодні такий період волонтерства, бажання послужити, робити добро без зарплати, – то вже незворотний перевиховний суспільний процес. Скільки дітей, молоді й старших бажають щось зробити, я вже не згадую тих, хто готовий йти на фронт воювати! Ми повинні бути свідомі, що є багато людей, які жертвують собою, своїм часом, своїм життям! Цей процес перевиховання важкий. Але якщо іскра Божа людину запалить і вона починає думати, перед нею відкриваються великі можливості. Коли нема можливостей? Коли люди не дбають, не хочуть, сидять закриті, заглушені. Я таких називаю – поклонники Леніна. Для них нормальні суспільні вартості не становлять інтересу.
— А хто такий «новий політик» для нової України?
— Новий чи не новий — то другорядне, важливіше – чи він є справжній політик, який діє на рівні свого покликання – служити народові. У нас більшість людей дивляться на політиків з підозрою, бо політики хочуть збагатитися, мати вплив — одне слово, не шукають добра загального, а шукають свого матеріального блага. Цей трагічний момент ми повинні змінити. Важливо, щоб люди зрозуміли, що бути політиком, діяти як політик — це є надзвичайно почесне завдання.
— Чи мають громадяни контролювати народних депутатів після виборів?
— Ще один елемент у нас занедбаний, бо в нас здебільшого нема політичних партій як таких. У нас є хіба що політичні угруповання. Тому й не маємо політичної філософії, а маємо лише політичні програми. Але то є тільки реклама. Вибрали – і вже він забув свою програму. Політична філософія – то ґрунтовне переконання, легітимна уява, як повинно виглядати суспільство, як його будувати, як воно повинно працювати, жити. Це все, що в нормальних умовах творить політичну партію. Не з фантазіями, не з пустими обіцянками треба йти до електорату. На людських вічах треба випитати того кандидата, щоб усі знали, хто перед ними стоїть. А пізніше, через деякий час, перевірити, чи справді те, що вони бачили, здійснилося, чи депутат голосує так, як обіцяв, скільки часу він присвячує праці на округах, як виглядає його голосування, чи зріло мислить, наскільки він є особою, яка самостійно думає.
— Чи вважаєте ви, що передвиборчий популізм і бажання в нього вірити – це страшна хвороба нашого суспільства?
— У Святому Письмі написано: і будуть покарані за кожне пусте слово. А популізм — то і є пусті слова, коли людину переконують не речовими аргументами, а гарними словами. Такі недуги не лікуються легко. Після Майдану чимало людей опритомніли, зрозуміли, хто вони є. Треба людей ще виховувати. Багато в чому це залежить і від церкви. Вона не має права мішатися до політики. Церква не має проповідувати за конкретного кандидата, але повинна проповідувати знання й людські цінності, бо це також частина Божої правди: яким має бути той, хто бере на себе зобов’язання депутата, і яким повинен бути той, хто обирає. Церква повинна сказати людям: не продавайте свою душу, не продавайте свій голос, зробіть так, щоб ви не мусили встидатися колись перед собою, перед своїми дітьми й онуками за те, як поводилися.
— Нинішня ситуація доводить, що попереду багато роботи. На вашу думку, яким чином народ України може продовжити Революцію гідності?
— Працюючи! Само нічого не прийде! Дехто каже: нащо будемо працювати, ми стільки мучилися, а воно й досі нічого не дало. Не давало! Бо не було обставин. Я думаю, що люди повинні усвідомити, що сьогодні є обставини, коли після Майдану, після Революції гідності наша праця може дати результат, але без праці нічого не буде.