ЩОБ ВЗЯТИ У НИХ АВТОГРАФ, ТРЕБА БУЛО ВИСТОЯТИ У ЧЕРЗІ

Волинські письменники Надія Гуменюк і Володимир Лис (на фото) у луцькій книгарні «Клубу сімейного дозвілля» («КСД») презентували свої нові книжки...


Ярослава ТИМОЩУК


— Це документальне видання про рідний край і про мою бабусю, – розповідає Володимир Лис про книгу–літопис «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї». – Бабуся Палажка знала чимало казок, легенд, притч, молитов, замовлянь, лікувальних рецептів. Королевою народної медицини називала ромашку, а царем — кривавника. Навіть із пирію готувала ліки. Тлумачила сни, складала молитви, знала, як сім’ю зберегти. До бабусі на Кусий хутір, що біля села Згорани, часто приходили порадитися або на відверто поговорити. Уже 40 років, як померла, а односельчани й досі пам’ятають її слова — бо йшли вони з глибини душі. Дід Федір скептично ставився до цих занять. Казав: «Баби на побрехеньки збираються». Але після смерті баби Палажки якось мовив до мене: «Як старої не стало, то наче душа з хутора відлетіла». Багато вартували ці слова.
До нової збірки українських авторів «Ода до радості» ввійшло есе Володимира Лиса «Дорога 1429–2014». В основі розповіді – опублікований у газеті «Волинь» репортаж зі штаб-квартири НАТО в Брюсселі.
Надія Гуменюк написала вже понад 30 книжок. Дві останні – збірка маленьких повістей про любов «Коханий волоцюга» і роман «Енна. Дорога до себе» – побачили світ у видавництві «Клуб сімейного дозвілля».
— «Енна…» – це роман про пам’ять і любов, яка є її оберегом, – говорить авторка. – Описую долю дівчини, яка залишилася сиротою. Батько став жертвою першого покосу інтелігенції у 1965 році, а потім і мама померла. Мене завжди хвилювали долі репресованих, багато про них написала. Знаю, що найдужче тоді боялися не арештів і навіть не таборів. Найгірше було потрапити до психіатричної лікарні. Їх на той час відкривали дуже багато. У лабораторіях витворювали нову людину, покірну і зручну для влади, – «гомо совєтікус». Це дуже трагічно. Коли постала незалежна Україна, в’язні повернулися з таборів героями, на прикладі яких ми намагаємося будувати своє життя. А ті, хто сидів у психлікарнях, зламалися.
Одним із героїв роману є лікар–психіатр, який хоче стерти пам’ять головній героїні. Вважає, що дівчина забуде минуле і стане щасливою. Але, зрештою, Енна повертається до своїх витоків і до імені, котре в неї відібрали.
— Ніхто не може вказувати, кого любити і як жити, – переконана письменниця. – Кожен має право на свої почуття і розчарування. Навіть коли нам щось дуже болить, ми не хочемо цього забувати. Бо це наше життя і наша доля.

Приповідки бабусі Пелагеї (з книжки «Із сонцем за плечима…»)

На городі верба груші вродила, бо Химка клялася, що перед чоловіком чиста.
Дід беззубий, як пеньок, а як дівку поцілував, то молодицею стала.
Наш котик умивається, видно, Параска в гості збирається, три дні тарандіти буде.
Ще комар не вкусив, а вже відро сліз назбирала.
Виглядала кума кума, а він псиська прислав, щоб погавкав за вчорашні пироги.
У неї коса така, що й мурахи цілують.
Як дівка не на ту ногу встане, то й парубок на неї не так гляне.lНе той кіт, що мишей багато наловив, а той, що кицю лапкою погладив.