Ювілеї приходять і відходять, надовго залишаючи своєрідний післясмак свята, який надихає у рутинному повсякденні...
Ювілеї приходять і відходять, надовго залишаючи своєрідний післясмак свята, який надихає у рутинному повсякденні. Втім, чи можна назвати рутинним спілкування із 1911 читачами й книжковим фондом у понад 800 примірників? А саме стільки налічує Локачинська центральна районна бібліотека, яка нещодавно відсвяткувала свій 70-літній ювілей
Валентина ШТИНЬКО
Про те, що працюють тут під егідою директора Людмили Григорівни Мариняк люди творчі, з неспокійними серцями, свідчать не лише численні масові заходи, серед яких цикл, приурочений до 200–річчя від дня народження Тараса Шевченка, районний конкурс читців «Вогонь поезії не згас», літературні години, вечори (авторові цих рядків пощастило брати участь у вечорах пам’яті відомої письменниці й літературного критика Маргарити Малиновської, родом із Локачів, а також у зворушливому вечорі–зустрічі із земляками). А ще — відкриття двох сезонів під відкритим небом «Бібліотечна парасолька», друге місце в обласному фестивалі–конкурсі буктрейлерів «Книга в кадрі: новий формат». І цей перелік бібліотечних досягнень можна було б продовжувати. Втім, користуючись нагодою, подякую землякам, що той буктрейлер вони створили на основі моєї художньо–документальної повісті «Наречена гетьманича», знайти яку тепер можна хіба що в бібліотеці. А те, що творчі люди талановиті в усьому, засвідчило і святкування ювілею, у сценарії якого було чимало «родзинок», починаючи від велетенського торта у вигляді ошатної книги із закладкою й символічними квітами (на фото), до якого доклала рук сама директорка Людмила Григорівна. По шматкові вистачило скуштувати всім присутнім, хоч святково прикрашена калиною і синьо–жовтими барвами зала була переповнена. Ведучі — Ганна Марчак і Анатолій Гніровський — перелистали сторінки сімдесятилітньої історії не лише книгозбірні, а й селища, бо споруджувалася вона, по суті, методом народної будови і стала на той час чи не найкращим бібліотечним приміщенням в області. Новосілля відсвяткували у 1980 році. Тут діяв ще й ляльковий театр, тому за радянських часів на її базі не раз проводили всесоюзні семінари й навчання. Побували в Локачах бібліотекарі з Києва, Казахстану, Прибалтики, Росії… Спогадами поділилася ветеран бібліотечної справи Діна Миколаївна Куцел, яка стала директором книгозбірні у 1961 році. Дотепер, зізналася жінка, любить читати, і найпершим її співрозмовником є газета «Волинь», з якою не розлучається багато років. Про особливості роботи з наймолодшим поколінням читачів говорила колишній заступник директора по роботі з дітьми Ніна Антонівна Павлюк. А школярики не забарилися, прийшли привітати ювілярів разом із директором Локачинської НВК Оксаною Ярославівною Сахарчук. Як і годиться, були вітання і від районної влади, і від організацій та установ, з якими бібліотека підтримує тісні зв’язки, зокрема, від працівників культури, працівників сільських філій. Звучали пісні, написані з нагоди ювілею, серед них і гімн бібліотеки на слова Ганни Марчак (музика Василя Костючка). Ось і в сценарії Ганна Олексіївна, яку, до речі, можна побачити і на сцені у виставах аматорського народного драматичного театру, що багато років діє у сусідньому селі Козлів, висвітлила всі нюанси нелегкої бібліотечної роботи. Адже вона зовсім не обмежується обов’язком видати чи прийняти від читача книгу. А те, що прочитана книга здатна докорінно змінити людську долю — істина відома. Тут кожен може розповісти власну історію. Свого часу близька мені людина, прочитавши роман Вадима Собка «Лихобор», головний герой якого працював на Київському авіазаводі, поїхала до столиці й влаштувалася на роботу саме на цьому підприємстві. Книга та була, до речі, з Локачинської бібліотеки. Мабуть, не випадково того дня працівники книгозбірні відзначили призами найактивніших своїх читачів. Якось відомий американський письменник Рей Бредбері зауважив: «Є злочини гірші, ніж спалювати книги, наприклад, не читати їх». Тож не впадаймо у цей тяжкий гріх нечитання і не забуваймо дорогу до бібліотеки, бо мусимо залишатися людьми.
