Резонанс
«ЛІПШЕ СТРІЛЯЮ, КОЛИ УЯВЛЯЮ, ЩО ЦІЛЮСЯ В ПУТІНА»
Наша журналістка записалася у жіночий підрозділ «Волинського щита»...
Наша журналістка записалася у жіночий підрозділ «Волинського щита»
Ярослава ТИМОЩУК
МАЙЖЕ АНГЕЛИ, АЛЕ ТРОХИ ФУРІЇ
— Я сучасна українська дівчина: маю цілі і хочу змін, — говорить про себе лучанка Марія Горбатюк, 22 роки. — Коли почався Майдан, було передчуття великих зрушень, але щоб створити державу, котра думатиме про свій народ, потрібно ще чимало зусиль. Під час революції і тепер на війні довели, що зможемо — ми сильні. Невідомо, що далі робитиме ворог, тож треба готуватися.
Із «Фейсбуку» Маша дізналася про заняття цивільної оборони, які організовує формування з охорони громадського порядку та державного кордону «Волинський щит». Його учасники готують добровольців для участі в АТО, допомагають армії. А недавно взялися навчати бойових навичок і жінок. Нині понад 20 волинянок засвоюють, як надавати першу медичну допомогу, володіти зброєю, орієнтуватися на лісовій місцевості, спілкуватися по раціях, готувати в польових умовах, відтягувати поранених із епіцентру бою.
— Жінки хочуть допомагати, але часто не знають, куди долучитися, — каже Ігор Левчук, керівник «Волинського щита». — Ситуація в країні спонукає людей згуртовуватися і ділитися досвідом. Далеко не всім відомо, як перев’язувати рани чи стріляти. А в надзвичайних умовах важливо не розгубитися і діяти виважено. Лише так збережеш життя. Зауважу, що з дівчатами працювати не важче, ніж із хлопцями. Можливо, вони мають слабшу фізичну підготовку для виконання певних завдань, але бажання й активності хоч відбавляй.
Заняття відбуваються у Волинському ліцеї із посиленою військово–фізичною підготовкою та на польових виїздах. Отримані вміння згодяться для боротьби в тилу, а комусь, ймовірно, і на фронті.
Після закінчення медичного коледжу Марія завідує ФАПом у селі Піддубці Луцького району. Тепер як ніколи відчуває важливість своєї роботи. Окрім того, зі студентських часів дівчина займається волонтерством у Мальтійській службі допомоги. А ще кілька років ходить на айкідо. Коли попросили вибрати псевдо, назвалася Фурією.
— Я ангел майже на всі сто, але ж ті кілька відсотків, — усміхається. — Знаю, як це — працювати задля результату, маю загартований дух, а тому надіюся, що мої знання знадобляться людям.
У Марійки ніжна усмішка і сильні руки. Вона слухає українську музику, вболіває за тих, хто тепер на передовій, а голосувала за «Правий сектор» — «бо вони патріоти і воюють».
«УПЕРШЕ ПРОШУ БОГА, ЩОБ НЕ ДОВЕЛОСЯ ЗАСТОСОВУВАТИ ТЕОРІЮ НА ПРАКТИЦІ»
Дехто вперше бере до рук зброю — автомат Калашникова і пістолет Макарова. Я — теж. Досі здавалося, що достатньо ручки/клавіатури/диктофона. Спочатку інструктори вчать розбирати–збирати зброю, а потім показують, як стріляти з пневматичної рушниці. Мішенню служить зображення чоловіка у військовому, який притискає пістолет до горла українці у віночку.
— Боюся потрапити в дівчинку, — каже учасниця Ірина Шабала. — А ось коли уявляю, що цілюся в Путіна, то стріляю ліпше.
Мій найвдаліший вистріл — у дев’ятку. Це навіть ліпше, ніж точно в ціль — є ще куди прагнути. Хоча трохи важко уявити, що ось такими мішенями на війні слугують люди.
— Можливо, я стала надто сентиментальною, але спочатку на очі наверталися сльози, — ділиться враженнями Зю Побережнюк. — Знаю, що є вороги і треба вміти захищати себе і рідних. Але фраза «цілитеся і стріляєте в людину» звучить «не по фен–шую». Одна справа — навчитися або принаймні спробувати збирати–розбирати автомат. Прикольно і пізнавально, але інша річ — зрозуміти та прийняти, для чого це — щоб убивати! Може, ці соплі недоречні, але це страшно і дуже несправедливо! Уперше прошу Бога, щоб не довелося застосовувати теорію на практиці. Та все ж треба знати, як поводитися зі зброєю. У країні війна, і вона всіх стосується.
Разом із друзями — Ярославою Герус і Анатолієм Котлюком — дівчина створила спільноту в інтернеті «Допомога армії. Луцьк». Активісти збирають кошти для наших бійців, купують для них необхідні речі, влаштовують благодійні аукціони та велоквести.
НАЙХОДОВІША ВАЛЮТА — СПИРТ
— Обов’язково візьміть спальник, туристичний килимок, рушники, ліхтарик, зарядні пристрої, казанок, металеве горня, туристичний ніж, свисток, сухий спирт, індивідуальну аптечку. Якщо зеленку, йод та інші потрібні для першої медичної допомоги рідини перелити в пляшечки з–під лаку для нігтів, то згодом їх буде легше наносити, — активіст Олександр Шум розповідає, що покласти в рюкзак при евакуації або катастрофі. — Також майте копії документів (роздруковані і на флешці), фотографії членів родини, легкий, але калорійний запас їжі на декілька днів. Речі слід збирати по мінімуму. Доречно взяти пляшки зі спиртом — жоден дядько не відмовиться підвезти вас десь у селі, якщо запропонуєте йому таку подяку. Це найходовіша валюта.
На заняттях запитують: кого, на вашу думку, треба рятувати на полі бою передусім: важко чи легко пораненого? Дехто відповідає, що гуманніше буде допомогти тому, хто постраждав більше. Однак виявляється, медсестрі треба бігти до солдата, який подає ознаки життя.
— Він ще зможе стати в стрій і продовжити боротьбу, — пояснює санітар, який нещодавно повернувся із зони АТО. — Суворо, але це війна. Людина тут — бойова одиниця. І не вірте радянським пропагандистським фільмам, у яких медсестра героїчно прикриває собою пораненого. Насправді вона радше сховається за ним: так урятує себе, а потім й інших бійців.
У польових умовах не завжди під рукою медикаменти, тож корисно знати лікувальні властивості рослин. Про них розповідає фітотерапевт Сергій Вдович, який уже 25 років вивчає народну і нетрадиційну медицину.
— Свого часу повстанці сушили ягоди, готували пастилу, — говорить чоловік. — Корінь лепехи жували — це корисно для зору, слуху, міцності зубів, а також кидали у воду для знезараження. Живиця вбиває віруси, калина знижує тиск, мати–й-мачуха, верес і росичка помічні при відхаркуванні. Просто чарівними є ягоди омели. Кажуть, ворон живе 400 років, бо їсть їх.
При бронхітах допомагає відвар із ісландського моху або сироп із нього. Ця рослина росте у поліських районах Волині.
— Діє як антибіотик, але без побічних наслідків, — пояснює Сергій. — Вояки УПА варили його у воді і пили цей наваристий холодець. Місяцями так протримувалися, коли нічого більше було їсти. А щоб приготувати сироп на вогні, виваріть в одному літрі води 10 столових ложок моху та літр цукру чи меду. Охолоджену рідину процідіть і влийте до неї півлітра горілки. Туди ж можна додавати мати–й-мачуху, медунку, коріння дивосилу.
Природа таїть ще чимало секретів. Приміром, мох–сфагнум називають «лісовою ватою», отруйною чемерицею протирають руки, спалену хлібну скоринку можна використовувати замість активованого вугілля, калган жовтий знезаражує кров і спиняє кровотечі.
Сергій назбирав цілу колекцію папок із гербаріями.
Усе, що потрібно людині, аби бути здоровою, росте в лісах, — вважає чоловік. — Треба тільки вміти використовувати цю магію.
«ЗБРОЯ — ОСТАННІЙ АРГУМЕНТ, АЛЕ КОЛИ ХОЧЕШ МИРУ — ГОТУЙСЯ ДО ВІЙНИ»
За два місяці військово–медичної підготовки я навчилася накладати джгут на шию, перев’язувати рани й опіки, спиняти кровотечі. Знаю, як спеціальними шнурівками прив’язати собі на спину пораненого і відтягнути його від епіцентру бою. Стріляю, іноді влучно. Вмію визначити азимут за картою й компасом, орієнтуватися в лісі та оминати перешкоди. Зрозуміла, яким згуртованим може бути наш народ. «Девушка, вы на войне были? Возьмите деньги на АТО», — чоловік із пляшкою пива в руках зупиняє жінку з нашого підрозділу, коли та, одягнута у спецодяг, повертається ввечері з польового виїзду.
Нас часом трохи хвалять: мовляв, доводиться менше пояснювати. Хлопці, буває, слухають не надто уважно, а потім більше запитують.
Також учать бути витривалими — 110 віджимань від підлоги, стільки ж качань преса, підкорення альпіністської стінки. Мені б не вистачило волі і витримки опанувати все це самостійно. Та відчуття, що не сама, що на тебе розраховують, що не можна підвести/відстати/зробити щось гірше, додають наснаги. Війна, зрештою, — командна гра.
Я часом зустрічаю своїх посестер у місті поза курсами. Хтось із них пише дисертацію, хтось займається карате, хтось купує і передає камуфляжі та берці на передову. Дехто жартує: чоловік удома вже боїться. Раніше ми говорили: «Хочу, але не можу». Тепер: «Хочу і зроблю».
Нам кажуть, що зброя — останній аргумент. Але треба бути готовими, бо коли хочеш миру — готуйся до війни.
Фото із Facebook "Волинського щита".
Ярослава ТИМОЩУК
МАЙЖЕ АНГЕЛИ, АЛЕ ТРОХИ ФУРІЇ
— Я сучасна українська дівчина: маю цілі і хочу змін, — говорить про себе лучанка Марія Горбатюк, 22 роки. — Коли почався Майдан, було передчуття великих зрушень, але щоб створити державу, котра думатиме про свій народ, потрібно ще чимало зусиль. Під час революції і тепер на війні довели, що зможемо — ми сильні. Невідомо, що далі робитиме ворог, тож треба готуватися.
Із «Фейсбуку» Маша дізналася про заняття цивільної оборони, які організовує формування з охорони громадського порядку та державного кордону «Волинський щит». Його учасники готують добровольців для участі в АТО, допомагають армії. А недавно взялися навчати бойових навичок і жінок. Нині понад 20 волинянок засвоюють, як надавати першу медичну допомогу, володіти зброєю, орієнтуватися на лісовій місцевості, спілкуватися по раціях, готувати в польових умовах, відтягувати поранених із епіцентру бою.
— Жінки хочуть допомагати, але часто не знають, куди долучитися, — каже Ігор Левчук, керівник «Волинського щита». — Ситуація в країні спонукає людей згуртовуватися і ділитися досвідом. Далеко не всім відомо, як перев’язувати рани чи стріляти. А в надзвичайних умовах важливо не розгубитися і діяти виважено. Лише так збережеш життя. Зауважу, що з дівчатами працювати не важче, ніж із хлопцями. Можливо, вони мають слабшу фізичну підготовку для виконання певних завдань, але бажання й активності хоч відбавляй.
Заняття відбуваються у Волинському ліцеї із посиленою військово–фізичною підготовкою та на польових виїздах. Отримані вміння згодяться для боротьби в тилу, а комусь, ймовірно, і на фронті.
Після закінчення медичного коледжу Марія завідує ФАПом у селі Піддубці Луцького району. Тепер як ніколи відчуває важливість своєї роботи. Окрім того, зі студентських часів дівчина займається волонтерством у Мальтійській службі допомоги. А ще кілька років ходить на айкідо. Коли попросили вибрати псевдо, назвалася Фурією.
— Я ангел майже на всі сто, але ж ті кілька відсотків, — усміхається. — Знаю, як це — працювати задля результату, маю загартований дух, а тому надіюся, що мої знання знадобляться людям.
У Марійки ніжна усмішка і сильні руки. Вона слухає українську музику, вболіває за тих, хто тепер на передовій, а голосувала за «Правий сектор» — «бо вони патріоти і воюють».
«УПЕРШЕ ПРОШУ БОГА, ЩОБ НЕ ДОВЕЛОСЯ ЗАСТОСОВУВАТИ ТЕОРІЮ НА ПРАКТИЦІ»
Дехто вперше бере до рук зброю — автомат Калашникова і пістолет Макарова. Я — теж. Досі здавалося, що достатньо ручки/клавіатури/диктофона. Спочатку інструктори вчать розбирати–збирати зброю, а потім показують, як стріляти з пневматичної рушниці. Мішенню служить зображення чоловіка у військовому, який притискає пістолет до горла українці у віночку.
— Боюся потрапити в дівчинку, — каже учасниця Ірина Шабала. — А ось коли уявляю, що цілюся в Путіна, то стріляю ліпше.
Мій найвдаліший вистріл — у дев’ятку. Це навіть ліпше, ніж точно в ціль — є ще куди прагнути. Хоча трохи важко уявити, що ось такими мішенями на війні слугують люди.
— Можливо, я стала надто сентиментальною, але спочатку на очі наверталися сльози, — ділиться враженнями Зю Побережнюк. — Знаю, що є вороги і треба вміти захищати себе і рідних. Але фраза «цілитеся і стріляєте в людину» звучить «не по фен–шую». Одна справа — навчитися або принаймні спробувати збирати–розбирати автомат. Прикольно і пізнавально, але інша річ — зрозуміти та прийняти, для чого це — щоб убивати! Може, ці соплі недоречні, але це страшно і дуже несправедливо! Уперше прошу Бога, щоб не довелося застосовувати теорію на практиці. Та все ж треба знати, як поводитися зі зброєю. У країні війна, і вона всіх стосується.
Разом із друзями — Ярославою Герус і Анатолієм Котлюком — дівчина створила спільноту в інтернеті «Допомога армії. Луцьк». Активісти збирають кошти для наших бійців, купують для них необхідні речі, влаштовують благодійні аукціони та велоквести.
НАЙХОДОВІША ВАЛЮТА — СПИРТ
— Обов’язково візьміть спальник, туристичний килимок, рушники, ліхтарик, зарядні пристрої, казанок, металеве горня, туристичний ніж, свисток, сухий спирт, індивідуальну аптечку. Якщо зеленку, йод та інші потрібні для першої медичної допомоги рідини перелити в пляшечки з–під лаку для нігтів, то згодом їх буде легше наносити, — активіст Олександр Шум розповідає, що покласти в рюкзак при евакуації або катастрофі. — Також майте копії документів (роздруковані і на флешці), фотографії членів родини, легкий, але калорійний запас їжі на декілька днів. Речі слід збирати по мінімуму. Доречно взяти пляшки зі спиртом — жоден дядько не відмовиться підвезти вас десь у селі, якщо запропонуєте йому таку подяку. Це найходовіша валюта.
На заняттях запитують: кого, на вашу думку, треба рятувати на полі бою передусім: важко чи легко пораненого? Дехто відповідає, що гуманніше буде допомогти тому, хто постраждав більше. Однак виявляється, медсестрі треба бігти до солдата, який подає ознаки життя.
— Він ще зможе стати в стрій і продовжити боротьбу, — пояснює санітар, який нещодавно повернувся із зони АТО. — Суворо, але це війна. Людина тут — бойова одиниця. І не вірте радянським пропагандистським фільмам, у яких медсестра героїчно прикриває собою пораненого. Насправді вона радше сховається за ним: так урятує себе, а потім й інших бійців.
У польових умовах не завжди під рукою медикаменти, тож корисно знати лікувальні властивості рослин. Про них розповідає фітотерапевт Сергій Вдович, який уже 25 років вивчає народну і нетрадиційну медицину.
— Свого часу повстанці сушили ягоди, готували пастилу, — говорить чоловік. — Корінь лепехи жували — це корисно для зору, слуху, міцності зубів, а також кидали у воду для знезараження. Живиця вбиває віруси, калина знижує тиск, мати–й-мачуха, верес і росичка помічні при відхаркуванні. Просто чарівними є ягоди омели. Кажуть, ворон живе 400 років, бо їсть їх.
При бронхітах допомагає відвар із ісландського моху або сироп із нього. Ця рослина росте у поліських районах Волині.
— Діє як антибіотик, але без побічних наслідків, — пояснює Сергій. — Вояки УПА варили його у воді і пили цей наваристий холодець. Місяцями так протримувалися, коли нічого більше було їсти. А щоб приготувати сироп на вогні, виваріть в одному літрі води 10 столових ложок моху та літр цукру чи меду. Охолоджену рідину процідіть і влийте до неї півлітра горілки. Туди ж можна додавати мати–й-мачуху, медунку, коріння дивосилу.
Природа таїть ще чимало секретів. Приміром, мох–сфагнум називають «лісовою ватою», отруйною чемерицею протирають руки, спалену хлібну скоринку можна використовувати замість активованого вугілля, калган жовтий знезаражує кров і спиняє кровотечі.
Сергій назбирав цілу колекцію папок із гербаріями.
Усе, що потрібно людині, аби бути здоровою, росте в лісах, — вважає чоловік. — Треба тільки вміти використовувати цю магію.
«ЗБРОЯ — ОСТАННІЙ АРГУМЕНТ, АЛЕ КОЛИ ХОЧЕШ МИРУ — ГОТУЙСЯ ДО ВІЙНИ»
За два місяці військово–медичної підготовки я навчилася накладати джгут на шию, перев’язувати рани й опіки, спиняти кровотечі. Знаю, як спеціальними шнурівками прив’язати собі на спину пораненого і відтягнути його від епіцентру бою. Стріляю, іноді влучно. Вмію визначити азимут за картою й компасом, орієнтуватися в лісі та оминати перешкоди. Зрозуміла, яким згуртованим може бути наш народ. «Девушка, вы на войне были? Возьмите деньги на АТО», — чоловік із пляшкою пива в руках зупиняє жінку з нашого підрозділу, коли та, одягнута у спецодяг, повертається ввечері з польового виїзду.
Нас часом трохи хвалять: мовляв, доводиться менше пояснювати. Хлопці, буває, слухають не надто уважно, а потім більше запитують.
Також учать бути витривалими — 110 віджимань від підлоги, стільки ж качань преса, підкорення альпіністської стінки. Мені б не вистачило волі і витримки опанувати все це самостійно. Та відчуття, що не сама, що на тебе розраховують, що не можна підвести/відстати/зробити щось гірше, додають наснаги. Війна, зрештою, — командна гра.
Я часом зустрічаю своїх посестер у місті поза курсами. Хтось із них пише дисертацію, хтось займається карате, хтось купує і передає камуфляжі та берці на передову. Дехто жартує: чоловік удома вже боїться. Раніше ми говорили: «Хочу, але не можу». Тепер: «Хочу і зроблю».
Нам кажуть, що зброя — останній аргумент. Але треба бути готовими, бо коли хочеш миру — готуйся до війни.
Фото із Facebook "Волинського щита".