Того дня 2009-го в Ладині Любомльського району відкривали церкву Дмитрія Солунського УПЦ КП...
Того дня 2009-го в Ладині Любомльського району відкривали церкву Дмитрія Солунського УПЦ КП. Від усієї парафії меценату, кримському підприємцю та уродженцю села Анатолію Трохимовичу Власюку дякувала за щедрі пожертви на храм жителька Нововолинська Віра Іванівна Пилипчук, яка й вручила цей особливий подарунок — вишитий далекого 1937 року до свята Покрови рушник
Олександр ОСТАПЮК, директор Любомльського краєзнавчого музею
…На одному кінці рушника у квадраті жовтими нитками на синьому фоні вишитий тризуб. Зверху по боках — два ангели, які тримають над гербом корону. Вся композиція прикрашена рослинним орнаментом. І у два ряди слова із твору Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову», написаного 1847 року в Санкт-Петербурзі: «СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ ЇЇ ВО ВРЕМЯ ЛЮТЕ, В ОСТАННЮ ТЯЖКУЮ МИНУТУ ЗА НЕЇ ГОСПОДА МОЛІТЬ». На другому бачимо картуш, розділений на дві частини. На лівій — герб Волинсько-Галицької держави часів короля Данила — золотий лев оперся на скелю. Справа в картуші — зображення архістратига Михаїла, як герб міста Київ. В сукупності, за задумом автора, символізує єдність Української держави. Внизу картуша напис «БОЖЕ ВКРАЇНУ СПАСИ», зверху — корона, по боках квітковий орнамент. Над квадратом теж Тарасові слова з вірша «Стоїть в селі Суботові», написаного 1845 року та опублікованого пізніше в «Кобзарі»: «ВСТАНЕ УКРАЇНА СЬВІТ ПРАВДИ ЗАСЬВІТИТЬ І ПОМОЛЯТЬСЯ НА ВОЛІ НЕВОЛЬНИЧІ ДІТИ». На вінцях рушника дата «1937 РОКУ 15 ЖОВТНЯ», а нижче — слова з поезії Сидора Воробкевича (1836—1903): «МОВО РІДНА СЛОВО РІДНЕ ХТО ВАС ЗАБУВАЄ ТОЙ У ГРУДЯХ НЕ СЕРДЕНЬКО ТІЛЬКИ КАМІНЬ МАЄ». Кожне слово вишите різними нитками, дуже вдало підібрано кольори. У 2012 році жителька села Ладинь Власюк Галина Миронівна передала рушник Любомльському краєзнавчому музею, бо ще тоді, на освяченні церкви, пан Анатолій сказав, саме там має зберігатися така реліквія. Шукаючи автора цього унікального експоната, ми дізнались, що вишила його в 1937 році жінка із села Біличі Іваничівського району Ніна Опанасівна Киця, родина якої товаришувала з родиною місцевого патріота Петра Шамринського. Ця робота — свідчення великої любові до України та рідної мови, дарма що у словах трапляються помилки. Розповідають, тоді були вишиті в селі й інші, подібні за тематикою рушники. Понад те, у період встановлення радянської влади тризубець навіть перешивали, щоб не зазнати переслідувань. На жаль, це поки вся інформація. Але є надія, що більше вдасться дізнатися від останньої власниці цієї реліквії — О. І. Киці, яка нині перебуває в Італії.
