Філуменіст Василь Бездєточний із Луцька почав колекціонувати їх ще у першому класі...
Філуменіст Василь Бездєточний із Луцька почав колекціонувати їх ще у першому класі...
Євгенія СОМОВА
Найчастіше про сірники ми згадуємо, коли їх немає під рукою. А те, якої вони довжини, скільки лежить у коробці і що на ній зображено, цікавить лише колекціонерів. Серед них — лучанин Василь Бездєточний, який «захворів» філуменією (таку назву цій людській пристрасті дав англієць Маргері Еванс у 1940 році) ще у ранньому дитинстві, перейнявши її від батька, завзятого колекціонера. Малим допомагав відмочувати етикетки у мисці з водою, сушити. А в першому класі почав збирати власну колекцію. Спершу брав усе, що потрапляло під руку, наклеював у звичайний шкільний зошит. Згодом купив альбом для марок, бо ж спеціальних каталогів для сірникових ярликів не було, як немає, до речі, й досі. Зараз у колекції майже три тисячі екземплярів етикеток. Більшість зібрані останніми роками і розкладені по темах. Найбільш цінними Василь вважає зображення архітектурних пам’яток, випущені у 50—60 роках минулого століття. Таких тепер залишилося мало. — А ось цю серію замків, серед яких є й Золочівський, мені подарували, — розповідає Василь. — Її випустили спеціально для колекціонерів, на коробки вони не були наклеєні. На зворотному боці кожної вказана інформація про зображений замок. Переглядаючи колекцію, можна дізнатися чимало цікавого. За словами Василя, сірникові етикетки з’явилися раніше, ніж марки і навіть фотографії. Хоч до колекціонерів етикеток дехто ставиться скептично, мовляв захоплення не для дорослих, мій співрозмовник цим не переймається. Вважає своє хобі так само цікавим, як колекціонування монет, марок чи будь-чого іншого. Тому й відмовляє тим, хто пропонує продати колекцію за чималі гроші. Вважає, збирати сірникові етикетки складніше ніж будь-що інше через відсутність спеціальних каталогів (є лише приблизні списки випущених з 1940-го року етикеток). Філуменія допомагає йому відійти від щоденних проблем, відпочити. Про кожну етикетку хлопець може розповісти, коли і як вона потрапила до нього. Каже, у дитинстві найцікавіші вимінював на «Кіндер-сюрпризи» або годинами вишукував у ящиках з сірниками у магазинах. Знаючи про його захоплення, продавці дозволяли це робити. Тепер купує етикетки через інтернет, спілкуючись із філуменістами всього світу. Але не соромиться й підняти на вулиці коробку, що зацікавила. У колекції має етикетки різних фабрик. Скажімо, у колишньому Союзі їх працювало 23. Більшість — у Росії, в Україні таких підприємств не було. А до Першої світової війни запалки випускали у Львові, Полтаві, Черкасах… Скажімо, в Шостці їх виготовляли на заводі, що спеціалізувався на виробництві гірничої техніки. В часи незалежності першу спеціалізовану сірникову фабрику відкрили в Березному на Рівненщині. Там же надрукували перші вітчизняні етикетки з козаками у шароварах і вишиванках. Сувенірні сірники на замовлення фірм, готелів, ресторанів випускає підприємство «Градієнт-плюс» у Дніпропетровську. У радянські часи сірникові етикетки використовували як безкоштовну соціальну рекламу, до якої ставилися дуже відповідально. Спеціально створена комісія пильнувала, аби сюжети були ідеологічно витримані. Без її схвалення жоден малюнок не потрапив на коробки. Тодішні етикетки відображали важливі події у житті суспільства, ціла серія присвячувалася героям Великої Вітчизняної. Тепер у нас є свої герої — Небесна сотня, учасники АТО на Сході України. Василь сподівається, що етикетки з їхніми зображеннями невдовзі з’являться на наших сірниках.
На фото: Василь Бездєточний презентував свою колекцію на філуменістичній виставці у Луцьку.
