Українська преса на порозі роздержавлення. Медійники з оптимізмом дивляться у майбутнє і сподіваються, що нинішня Верховна Рада нарешті ухвалить закон про реформування державних та комунальних ЗМІ...
Українська преса на порозі роздержавлення. Медійники з оптимізмом дивляться у майбутнє і сподіваються, що нинішня Верховна Рада нарешті ухвалить закон про реформування державних та комунальних ЗМІ, звільнить українських журналістів з-під опіки влади. Скоро це станеться чи ні — наразі невідомо, але працівники ЗМІ оптимізму не втрачають. Такий лейтмотив нашої розмови наприкінці року, що минає, з головою обласної організації Національної спілки журналістів України Михайлом САВЧАКОМ
Анатолій ВОЙНАРОВСЬКИЙ
– Пане Михайле, скажіть, чи справді вітер свободи зараз, як ніколи раніше, дме у вітрила вітчизняної журналістики? — Дух вільнодумства в усі часи був мірилом цивілізованості суспільства. Вважаю, що Україна саме сьогодні, заплативши велику ціну за європейський вибір, здобула реальні шанси стати демократичною державою, де свобода слова, верховенство права — головні демократичні цінності. Українські журналісти, відстоюючи їх, зазнали великих втрат. І не лишень протягом недавніх революційних подій. Правда завжди на прицілі. Але настав час, коли четверта влада повинна здобути реальну свободу та незалежність, раз і назавжди розірвати пута підневільності. — Але навіть нова демократична влада не поспішає ввімкнути зелене світло на шляху до незалежності преси. Журналісти неоднозначно сприйняли створення Міністерства інформаційної політики, яке вже встигли назвати «міністерством цензури»… — У запровадження цензури не вірю, бо після перемоги Революції гідності українське суспільство вже не дозволить нікому, насамперед владі, перешкоджати розповсюдженню правдивої й об’єктивної інформації. Одне з головних завдань міністерства, яке очолив Юрій Стець, — протидія інформаційній агресії та контрпропаганда. А консервація і відфутболювання законів про роздержавлення преси не можуть тривати вічно. Крига скресла. Ми віримо, що прийдешній рік принесе довгождану свободу майстрам слова. До цієї знакової події дозріло українське суспільство і сама медіаспільнота. У нас і в наших колег з інших регіонів уже заготовлене звернення до парламенту з проханням підтримати законопроекти про реформування преси та захист професійної діяльності журналістів. Дії будуть синхронними. — Проте останні новини з полів інформаційних битв не вселяють оптимізму. Схоже на те, що влада не збирається без спротиву віддати важелі впливу на друковані й електронні ЗМІ. Волинська теж? — Скажу відверто, противників незалежності преси у нашій області набагато менше, ніж в інших регіонах. Поодинокі бої місцевого значення погоди не роблять. — Маєте на увазі ситуацію, що склалася навколо іваничівської районної газети «Колос». Між іншим, на одному з інтернет-сайтів дії районної ради кваліфікували як рейдерське захоплення редакції… — Я не юрист і жодним чином не збираюся аналізувати протистояння між редакцією і місцевими депутатами. Але вочевидь, що в районній раді депутатська більшість відомої сили вирішила поквитатися з редактором, до речі, теж депутатом Валентиною Петрощук. Комусь не подобалося, що вона та її підлеглі мали добрі стосунки з попереднім керівництвом району. Оскільки ту владу нинішня вважає «злочинною», то вирішили відправити у відставку й редактора. Журналістам відкрито натякали, що не пошкодують грошей на газету, якщо підтримають «лінію партії». Колектив редакції не пішов на поводу в чиновників, став на захист свого керівника. Згодом, після чергових візитів районного начальства до редакції та викликів журналістів у місцевий «Білий дім», газетярі вдруге підтвердили повноваження редактора. Ось тоді іваничівські керманичі пішли іншим шляхом: переписали під себе статут редакції, перетворили її у комунальне підприємство, обрали на сесії нового керівника газети. Ви згадували про рейдерство. Тут швидше мова може йти про узурпацію, перетягування повноважень. Але нехай з цим розбираються правники. — Ви кажете, обрали нового редактора. А що з чинним? — У трудовій книжці Валентини Петрощук, наскільки мені відомо, й досі нема запису про звільнення, а отже, й вона не передала справ наступнику. На засіданні секретаріату обласної організації НСЖУ мої колеги кваліфікували дії депутатів районної ради як грубе втручання в діяльність редакції. Про цей інцидент знають у Національній спілці, Адміністрації Президента України. Звідти й чекаємо реакції. — Відомо, що редактор оскаржувала рішення депутатів. А яке ж прийняла судова інстанція? — В Іваничах відмовилися розглядати справу Валентини Петрощук на підставі зустрічного позову, підписаного новим редактором, яка, звісно, не має жодних претензій до районної ради. Апеляційний розгляд — у Львові напередодні Нового року, а може, й на Коляду. — Місцевим журналістам закидали докір, що недостатньо висвітлювали події на Майдані. Що скажете з цього приводу? — Від різних медіаструктур та недержавних організацій не було особливих докорів на адресу волинської преси. Окремі друковані видання, зокрема обласні, доволі широко висвітлювали протистояння на Майдані, інші — менше. Щодо іваничівських журналістів, то конкретних фактів відмови публікувати такі матеріали немає. Я розмовляв про це і з депутатами райради, і з громадськими активістами, і з державними чиновниками. Звичайно, чимало матеріалів про діяльність і тодішньої, і теперішньої влади місцева преса розміщує згідно з договорами на висвітлення, не маючи права втручатися в зміст повідомлень. Хто платить, той замовляє музику. Щоби цього не було, вітчизняні журналісти й домагаються прийняття закону про роздержавлення ЗМІ, на який чекають роками. Був шанс отримати довгождану свободу вже після перемоги Революції гідності, однак за іронією долі закон провалили у другому читанні саме депутати від «Свободи». — Виходить, що ви повністю на боці Валентини Петрощук. — Районна рада показала, хто в домі господар, і не більше. А Валентина Петрощук — дипломований журналіст із 40–річним стажем, бореться не за редакторське крісло, а за свої зневажені права, за те, щоб український чиновник нарешті позбувся ганебної звички керувати пресою. І ми, звичайно, солідарні з нашою колегою. — Але й призначений районною радою редактор є членом Спілки? — По–людськи розумію її, та відповідно до етичних засад журналіст зобов’язаний поважати і відстоювати професійні права колег, а не сприяти їхньому порушенню. — Чи можна спрогнозувати, що буде далі? — Є правовий шлях, який зазвичай затяжний і довгий. А є шлях здорового глузду і порозуміння. Досвідчені чиновники добре знають: щоб змінити керівництво, не обов’язково переписувати «конституцію». На щастя, уже вкотре справджується месидж, який має волинську приписку: влада, що воює з пресою, недовговічна. Цей процес в Іваничах, як кажуть, уже пішов. — А є протилежні приклади, коли влада справді дивиться у майбутнє, розвиваючи місцевий інформаційний простір на засадах свободи слова, незалежності ЗМІ? — Поки що можемо говорити про економічну незалежність преси, коли вплив влади на редакційну політику мінімізується. Це насамперед характерно для видань, які самі наповнюють редакційний бюджет. Тут редакторам не дорікають: «Ми вам даємо гроші». І журналістам комфортніше. Вони не запускають руку в районну скарбницю, де коштів не завжди вистачає. Саме так чинять у камінь–каширському «Поліссі». Видання самоокупне і, якщо ухвалять закон про роздержавлення, готове до вільного плавання. Минулого тижня на базі місцевого часопису на виїзному засіданні пленуму говорили про редакційний менеджмент. Редактор Петро Трофимчук детально розповів колегам, як у Камені–Каширському збільшують передплатний тираж, надходження від реклами, готують журналістські кадри. Проблеми вирішують самотужки, на уклін до влади не поспішають. Читабельній газеті не потрібна протекція місцевих чиновників. Голова районної ради Віктор Сус, який раніше очолював райдержадміністрацію, вважає за необхідне створити газетярам нормальні умови праці, співпрацювати на взаємовигідних умовах і, звичайно, ні за яких обставин не втручатися в творчу діяльність. Тут разом із журналістами думають, як оптимально вирішити майнові, земельні питання, зберегти напрацьовану практику висвітлення діяльності органів місцевої влади, забезпечити соціальний захист журналістів. Так би й в інших районах. — Крім камінь-каширських журналістів, хто ще не боїться роздержавлення? — Реальні шанси піти у вільне плавання мають ті видання, які найменше залежать від державної казни. Головне, щоб цей процес не перетворився на компанійщину, таку собі колективізацію, за якою може настати інформаційний голодомор. А піонерами тут є два найавторитетніші волинські часописи — «Волинь–нова» та «Вісті Ковельщини». Кілька років тому вони вже відпрацьовували пілотний проект із роздержавлення, яким опікувався Кабінет Міністрів. Тоді облрада передала у власність ковельських журналістів рухоме і нерухоме майне, що належало обласній територіальній громаді. — Триває передплатна кампанія. Чи не зменшаться тиражі обласних і місцевих видань у 2015 році через різке подорожчання паперу і поліграфічних послуг? — Редакції волинських видань роблять все, щоб хоча б досягти рівня передплати 2014–го. Це непросто, бо зростає передплатна ціна видань, а доходи громадян зменшуються. І все ж залишаймось оптимістами. Добре, що журналістам допомагають працівники пошти, поліграфісти, розповсюджувачі. Партнерські стосунки повинні забезпечити успіх. А волинян закликаю і в наступному році залишатися зі своїми улюбленими виданнями.
На фото: Михайло Савчак під час акції з ушанування пам’яті журналістів, які загинули внаслідок професійної діяльності.
