НА НАШОМУ ПОЛІССІ, ЯК І НА РІВНЕНЩИНІ, З’ЯВЛЯТЬСЯ «МАРСІАНСЬКІ» ПЕЙЗАЖІ?

Врахувати позицію місцевих жителів, обранців сільських і селищних рад, на території яких, імовірно, є поклади сонячного каменю, наполягали учасники інтерактивного прес–клубу «Чи стане Волинь бурштиновим краєм?». У розмові, що відбулася в редакції газети «Волинь–нова», взяли участь заступник голови постійної комісії облради з питань екології та раціонального використання природних ресурсів Василь СТОЛЯР, депутати Ігор ЛЕХ, Людмила КИРДА, Віктор ПРОКОПЧУК, Олександр СВИРИДА, Надія ГРИГОЛА, Микола ДАВИДЮК, Олексій ПРИХОДЬКО, радник голови обласної ради Веніамін ТУЗ, начальник управління екології і природних ресурсів облдержадміністрації Олександр САМОСИК, начальник Державної екологічної інспекції Олександр ТКАЧУК, начальник сектору управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС у Волинській області Роман КАЧАН, заступник начальника головного управління Держземагентства у Волинській області Микола ЗАЇКА, представник Самооборони Волині Роман ОХРИМОВИЧ, голова Маневицької районної ради Людмила ВЕРЕМЧУК, сільські голови Маневицького та Любешівського районів. Модератор прес–клубу – начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності обласної ради Оксана ЛУКАШУК запропонувала їм відповісти на запитання, кому вигідно не узаконювати видобуток бурштину та як знайти баланс між економікою й екологією, якщо на Волині стартує янтарний бізнес

Валентина БЛІНОВА

ХЛОПЦІ В БАЛАКЛАВАХ НЕ ПУСКАЮТЬ СЕЛЯН ДО ЛІСУ
На останній сесії Волинської обласної ради за пропозицією депутата Віктора Прокопчука обранці громади краю зняли з порядку денного питання про погодження надання надр у користування шістьом приватним структурам. Всі, хто тоді був присутній у залі, добре розуміли, що за цим суто технічним формулюванням стоїть важлива для волинської територіальної громади проблема, і від того, як розв’яжуть її депутати, залежить дуже багато: розвиток нового сектору економіки, наповнення бюджетів місцевих рад, безпека сільських і селищних жителів, захист їхньої власності — земельних паїв, а також охорона довкілля.
Те, що бурштинове лихо неминуче наближається до Волині, на Маневиччині знали ще кілька років тому. За словами будківської сільської голови Галини Цикалюк, перші копачі з’явилися там три роки тому. Але цьогоріч масштаби нелегального видобутку скам’янілої реліктової смоли значно зросли не тільки в цьому, а й у Любешівському та Ратнівському районах. Стихійна лихоманка, що ще раніше охопила Рівненську і Житомирську області, вочевидь докотилася й до нас.
— Кожних вихідних із Києва у житомирські ліси на пошуки каменю вирушають до 6 тисяч людей, — розповів учасникам прес–клубу Веніамін Туз. — У ямах, що залишаються після вимивання піску, гинуть діти, але ніхто з місцевих жителів не зізнається, яка справжня причина смерті. Миттєве збагачення тамує і батьківські почуття, і людську совість. Бо чорні старателі за 5–6 кілограмів бурштину можуть отримати 50—60 тисяч доларів. Незаконний видобуток — це і моральна розпуста суспільства, і крадіжка, бо надра належать державі.
Жителі Рівненщини розповідали журналістам «Волині–нової», що вхід до лісу охороняють так звані блокпости, де за одну ніч роботи треба заплатити 500 доларів. За цей час можна видобути бурштину на 50 тисяч доларів, а можна й нічого не заробити. Копачі по–варварськи знищують природу, залишаючи після себе повалені дерева, велетенські ями, що нагадують місячний пейзаж.
Сільські голови Маневицького та Любешівського районів стривожені: у селах з’являються невідомі на крутих автівках, і місцевим жителям страшно виходити в ліс. Буває, їх там перепиняють люди в балаклавах, погрожують, по кілька годин тримають на землі. Люб’язький сільський голова Борис Шитик зазначив, що незаконний видобуток дійшов уже до земель природно–заповідного фонду, а міліція тим часом не реагує на ці факти.
— Дядько не може захистити свій пай, — додав лісівський сільський голова Віктор Скороход. — Питання треба розв’язувати якнайшвидше, щоб знайти механізми, які врегулюють ситуацію.

СОНЯЧНИЙ КАМІНЬ — КАМІНЬ СПОТИКАННЯ?
Якщо проблема так загострилася, то чому депутати не поспішають дати дозвіл на геологічне вивчення покладів бурштину?
— Я запропонував зняти ці питання з розгляду, бо побачив тут чимало кулуарщини, підкилимних ігор, — так пояснив свою позицію депутат Віктор Прокопчук. — Як на мене, ухвалювати рішення без обговорення широким загалом не можна.
Його підтримали Людмила Кирда, Микола Давидюк, Надія Григола, Олексій Приходько, а Олександр Свирида вважає, що варто провести громадські слухання.
— Потрібно збалансувати інтереси всіх сторін, яких стосується видобування бурштину: держави як власника надр, органів місцевого самоврядування, тих, хто шукатиме реліктову копалину, власників земельних паїв, — додав Олександр Миколайович. — Слід передбачити відповідальність за рекультивацію площ, відновлення соціальної інфраструктури, яку може зруйнувати інтенсивний рух транспорту.
Однак із колегами не погодилися Василь Столяр та Ігор Лех, запевнивши, що члени постійної комісії з питань екології та раціонального використання ресурсів прискіпливо вивчали всі документи шістьох приватних структур, які претендують не тільки на геологорозвідку, а й на дослідно–промислову розробку: ТОВ «ЕРІДГРОУ ПРОДАКШ», ТзОВ «Волинь Амбер ЛТД», ТзОВ «Волинь Надра», ТзОВ «Волинь Геологія», ТзОВ «Волинь–Ресурс Плюс», ТОВ «Третій регіон».
— На жаль, депутати навіть не вислухали представників цих компаній, — сказав Василь Столяр. — Поки що ніхто не знає, де і скільки є бурштину. Геолого–промислова розвідка — справа недешева. Щоб обстежити одну ділянку (залежно від площі), потрібно більш як 10 мільйонів гривень. Підприємці планують залучати як власні кошти, так і банківські. Спецдозвіл на видобуток покладів сонячного каменю можна отримати тільки через аукціон, що проводить Державна служба геології та надр. Якщо розпочнеться легальний промисел, місцеві жителі матимуть непоганий заробіток, бо саме їх найматимуть на роботу, а до охорони можуть залучати військовослужбовців, які повернуться з АТО. Коли на сесії знову будемо розглядати це питання, наполягатиму, аби підприємства зареєструвалися на території тієї сільської ради, де видобуватимуть бурштин, щоб податки надходили громаді.
Однак депутатів насторожило, що досліджувати поклади амберу беруться тільки приватні структури. На думку Миколи Давидюка, чомусь у руках бізнесменів опиняються, як правило, прибуткові об’єкти, а держава управляє лише тими, куди потрібно вкладати великі кошти. Олександр Свирида вже подав заявки, щоб чотири ділянки на Волині обстежувало державне підприємство «Бурштин України». Тим часом Веніамін Туз сумнівається, що чиновники знайдуть у бюджеті кошти для цієї справи.
— Усі, хто захоче зайти на янтарний ринок — приватні, державні чи комунальні структури,  повинні мати однакові умови, — продовжив Ігор Лех. — У кого кращий менеджмент, той нехай і працює, а держава контролюватиме дотримання законів. На жаль, поки що правоохоронці з цим завданням не справляються. Бо якщо міліціонер отримує 2000 гривень на місяць, йому важко втриматися від спокуси заробити більше, закривши очі на дії чорних старателів.
Про неблагополучну ситуацію на Волині свідчить те, що цього року прокуратура відкрила 22 кримінальні провадження щодо фактів незаконного добування бурштину в Маневицькому районі та одне — в Любешівському. Насправді їх могло би бути значно більше, судячи з того, що розповідали сільські голови під час засідання прес–клубу.
— Досі лише 12 справ скеровано до суду, а щодо інших триває досудове слідство, — повідомила голова Маневицької районної ради Людмила Веремчук. — У державний бюджет надійшло 183 тисячі гривень штрафів, а громада не отримала нічого.
Начальник сектору управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС України у Волинській області Роман Качан переконаний, що причина в недосконалому законодавстві, бо за порушення правил користування надрами передбачені мізерні покарання — штрафи у розмірі від 600 до 900  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А внутрішні перевірки виявили двох правоохоронців, котрі покривали нелегальний бурштиновий бізнес. Хоча, видається, таких набагато більше. Бо на інформацію люб’язького сільського голови Бориса Шитика про підозрілу бездіяльність любешівського міліцейського начальства, яке не відреагувало на явні факти незаконного видобутку бурштину, правоохоронець сказати нічого не зміг. Виходить, охороняти корисні копалини мають або місцеві жителі, або громадські організації. Власне, саме активісти «Правого сектору» Волині днями виявили поблизу сіл Кукли, Гута–Лісівська та Оконськ Маневицького району сотні копанок, кілометри ровів, 15 автомобілів та десятки людей у спецодязі.

КУДИ ТЕЧУТЬ ЯНТАРНІ СТРУМКИ?
У широкому спектрі питань, які зачепили учасники прес–клубу, варто виокремити чи не найголовніше — куди збувають бурштин? Адже легального його ринку в Україні поки що немає. Тоді який сенс волинським приватним структурам просити облраду дати погодження на геологорозвідку його покладів, вкладати мільйони гривень і не мати твердої впевненості, що не тільки натраплять на жилу викопної смоли, а й матимуть змогу на законних підставах реалізувати її.
За словами Миколи Давидюка, левову частку каменю — 60 тонн на рік — дістають із надр копачі і лише 3 тонни — державне підприємство «Бурштин України». Вже це свідчить, яким перспективним стане промисел, якщо скоротити до мінімуму тіньові схеми. Понад те, ціна янтарю дедалі зростає. Журналісти програми «Гроші» з’ясували, скільки коштує український контрабандний бурштин, що його тоннами вивозять з країни у польське містечко Ґданськ. Там покупців та продавців можна знайти просто на вулиці, а угоду на будь–яку кількість кілограмів мінералів укласти у кафе. Ціна варіюється залежно від їхнього розміру та якості. Торік вона була від 6 злотих до 8 євро за грам, тоді як в Україні камінь–сирець скуповують усього по 1 гривні. Депутат Василь Столяр зауважив, що нині нашим бурштином найбільше цікавиться Китай.
Наразі волинським селянам передусім болить, хто відшкодує заподіяні довкіллю збитки і захистить їхнє право власності на землю, як зберегти пасовища, а головне — спокій у населених пунктах та безпеку в навколишніх лісах. Власне про це запитала Галина Степанівна, жителька Щитинської Волі, що на Ратнівщині, у телефонному дзвінку.
Учасники прес–клубу намагалися знайти найдієвіший спосіб приборкати бурштинового дракона. Начальник управління екології і природних ресурсів облдержадміністрації Олександр Самосик та начальник Державної екологічної інспекції Олександр Ткачук переконані: депутати мають ухвалити регуляторний акт, що передбачає Порядок погодження обласною радою надання надр у користування, щоб урівняти як приватних, так і державних претендентів на бурштиновий промисел. Документ передбачає залучати громади до обговорення гострих проблем, що стосуються незаконного видобутку корисних копалин.
Якщо депутат Віктор Прокопчук пропонує шукати спосіб, як запобігти біді у законодавчих базах Польщі та Литви, то його колеги Надія Григола та Олександр Свирида вважають, що й в Україні для цього достатньо правових важелів. А Людмила Кирда заслоном чорному промислу називає «Закон про бурштин», який ухвалила Верховна Рада, але заветував колишній президент Віктор Янукович.
— Держава як справжній господар має взяти під свій контроль видобуток янтарю на Поліссі, — переконана вона. — А поки зволікає, його запаси не лише розкрадають чорні старателі — виникають збройні конфлікти на території наших громад. Тому представницькому органу Волині потрібно звернутися до парламенту, щоб ухвалив «Закон про бурштин», як цьогоріч уже зробили депутати Рівненської обласної ради. У ньому має бути чітко зазначено, яка частина прибутку відійде державі, скільки — місцевій громаді та підприємству, що видобуватиме камінь.
Бурштин, що не тільки йде на прикраси, а й служить сировиною для парфумерної, фармацевтичної, лакофарбової галузей, — це лише одна з багатьох корисних копалин, які зберігає волинська земля. Маємо також поклади міді, сапропелю, торфу і навіть алмазів. За матеріальними ресурсами область посідає друге місце в Україні, але за соціально–економічним розвитком — аж дев’ятнадцяте. Та допоки все це багатство лежить у землі, годі сподіватися, що воно поліпшить наш добробут.