ТІ, ХТО НЕ ДАЄ ЗАБУТИ ПРО МАЙДАН

Оксана Забужко й сестри Тельнюк за сприяння мистецького об’єднання «СтендаЛь» у Луцьку презентували книгу, яка об’єднала 150 авторів...

  Ярослава ТИМОЩУК

«ПРОЧИТАЄШ КІЛЬКА СТОРІНОК — І НА ПЕРЕКУР»
— Що тепер там, де раніше був обком партії? Либонь, податкова? — Оксана Забужко розпочинає прес–конференцію в луцькій книгарні «На Волі». — Університет? Браво! Пишаюся рідним містом! А то нині замість обкомів і райкомів податкові рулять країною.
У місті, де народилася й прожила перших сім років, письменниця презентує книжку «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву». Це проект Оксани Забужко, який об’єднав під одною обкладинкою 150 авторів. До видання увійшли дописи у «Фейсбуці» та блогах, виступи, есеї, вірші, що описують події від листопада 2013-го до літа 2014 року. Упорядкувала «Літопис…» київська журналістка Тетяна Терен.
— Це книжка про те, чим жив, що відчував і як прокидався український народ упродовж Євромайдану, — розповідає Забужко. — Від початку тих трагічних подій нас тероризував інтернет: у ньому вишукували інформацію про те, що відбувається, і вихлюпували туди емоції. Були історії, які негайно ставали новим фольклором. З’являлися свіжі імена: приміром, Олена Степова зі Свердловська на Луганщині — голос народного Донбасу, якого доти ніхто не чув.
У письменниці виникла ідея зібрати найпопулярніші дописи — за кількістю поширень у мережі.
— Це не хроніка подій — це хроніка колективних почуттів, — зазначає авторка. — Читати її дуже тяжко, бо заново переживаєш оцей рік. Закінчивши роботу, коректорка мовила: «Поки редагувала, трохи не двинула коні». Я теж щоразу, коли беруся читати, плачу. Плач цей не конче пригнічуючий — він катарсичний, пронизливий, збурливий. Отримуєш таку дозу адреналіну, що дихання спирає. Прочитаєш кілька сторінок — і на перекур.
Передмову до збірки написала білоруська письменниця Світлана Алексієвич. За її визначенням, «Літопис…» — це «книга голосів».
— Цікаво знайти жанр, в якому література розповідає про масові процеси, — каже пані Оксана. — За великим рахунком це під силу лише кінематографу, бо книжка завжди про окрему людину. Толстой задумував написати «книгу народную», а вийшла історія П’єра Безухова, Наташі Ростової, Андрія Болконського. Проте в інформаційну епоху юрба заговорила своїм голосом — без цензури, без редактора, російською, суржиком. Моєю роботою було зробити оркестровку і симфонію.
Після виступу літній сивий чоловік простягає Оксані Забужко старенький чорно-білий знімок, на якому — молода мама письменниці Надія Яківна. Її дівоче прізвище Обжирко.
— Єдина вчителька, яка мене жодного разу не насварила, — коментує.
— Важко повірити — мама була дєвочка з характером, — усміхається Забужко.

«ЛЮДИ ПРИХОДЯТЬ НА ВИСТУПИ І ПИТАЮТЬ: «ЯК ЖИТИ?»
— Справжня революція обов’язково має свою музику, — мовить Оксана Забужко перед концертом сестер Тельнюк у Палаці культури Луцька.
Рідне місто називає «резервуаром сплавленого докупи часу». Пригадує, як 50 років тому з цієї ж сцени виступали світлої пам’яті її мама та Євген Сверстюк.
— У пору хрущовської відлиги тут проходили вчительські конференції, — розповідає. — Моя мама, активна, молода, палкосердна вчителька, запросила Євгена Олександровича виступити перед педагогами в Луцьку. Відтоді розпочалася дружба наших родин. Історію про те, як дядя Женя подарував мені «Вінні Пуха» і як ця книжка вплинула на моє духовне формування, я переповіла в збірці есеїв «З мапи книг і людей». Ці незламні люди з когорти шістдесятників були носіями морального капіталу, якого завжди хронічно, мов вітаміну, бракувало нашій країні. Мені здається, вони й сьогодні незримо присутні в цьому залі.
Упродовж останнього року пані Оксана писала здебільшого статті для західних видань — аби пояснити Європі, що відбувається в Україні.
— Війна не є добрим часом для літератури, — зазначає авторка. — Раптом виявляється, що в письменника зовсім інша роль, аніж сидіти і писати книжки. Люди приходять на твої виступи і ставлять запитання на зразок: «Як жити?».
Сестри Галя й Леся Тельнюк виконують пісні на поезії Тараса Шевченка, Василя Стуса, Оксани Забужко та Ірини Цілик. Композицію «Хлопчику, хлопчику» присвячують загиблим героям. «Рядок із автобіографії» співають разом із присутніми глядачами.
Після виступу сестри Тельнюк вирушили до Вільнюса, де взяли участь у концерті на підтримку поранених в АТО.

ЩО ЗАПИТУВАЛИ ОКСАНУ ЗАБУЖКО В ЛУЦЬКУ
— Яку з ваших книг ви б порадили почитати анархістам?
— Справжній анархіст не повинен прислухатися до рекомендацій.
— Які книжки давали сили в цей непростий час?
— У березні читала й редагувала «Український палімпсест…» («Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською» — книга-інтерв’ю польської журналістки, що вийшла українською у перекладі з польської цього року. — Ред.). Після подій на Майдані за читання книг взялася вже в травні.
— Які ваші улюблені літературні герої?
— Вінні Пух — у 4 роки і Гамлет — у 14.
— Чи вірите у відродження свідомості українців?
— А на що я працюю ціле життя? Воно вже відбувається і досить активно. nбужко в Луцьку

На фото: Дует сестер Тельнюк подарував лучанам неймовірні емоції.