ЧИ ВШАНУЄ ЄВРОПА ІМ’Я НАПОЛЕОНА?

(Закінчення. Початок у «Волині-новій» за 18 і 20 грудня)

Андрій БОНДАРЧУК, письменник, журналіст, народний депутат України І скликання

Хитке, дволике, з багатьма невідомими президентське перемир’я, за яке ми заплатили надто дорого, не обіцяє перемоги. Щодня його жертвами в середньому стають 3—4 наших вояки та ще більше мирних жителів. Формула «АТО замість війни» не приносить успіху і не обіцяє його.

Пасивна оборона, коли командування не дозволяє діяти на випередження, приречена на поразку. Воєнний стан швидко очистив би країну від ворожих елементів, зрадників, оздоровив би суспільство, бо перемогу можна здобути лише напруженою боротьбою, яка ще попереду. То ж невідомо, коли на нашій вулиці буде свято. Впевнений: воно настане. Адже такої могутньої хвилі патріотизму, сплеску героїзму не чекав світ. Ми можемо тепер гордитись своєю Україною і що ми українці. Український дух пробудився навіть у тих, у кого він дрімав чи був скалічений комуно-імперською пропагандою. Попри все, за час незалежності виросло молоде покоління, яке чинить достойний збройний опір агресору. А скільки гожих до військової служби влилось у добровольчі батальйони, загони самооборони, волонтерські команди! Або скільки людей дружно відгукнулись на заклик допомогти країні! Власне, цей дух був і є головною мішенню агресора, найбільшою для нього небезпекою. Його переможний бліцкриг — за три дні взяти Донецьку і Луганську області — потерпів фіаско. Він не чекав цього, однак від наміру не відмовився.
Тому не можу зрозуміти логіки заяв і дій нинішньої влади. Президент заявляє, що наші Збройні сили цілком здатні захистити Україну. І водночас уряд не планує відвойовувати «анексовані території»… Отже, робить ставку на довготривалу, а то й вічну консервацію наслідків війни? Сподіватись, що без відступного агресор віддасть здобич, наївно. Це тип правителя, про якого англійський філософ і поет Джон Драйден колись сказав: «Або я державу зруйную, або правити буду». Не дамо цій сатані цього зробити! Наш ворог не дотримується ні законів, ні моралі. Він поважає лише силу, героїзм. А такі якості ми маємо. Тому треба покладатися передусім на власні сили. Згадаймо, що УПА теж розраховувала на підтримку закордону. Як він допоміг, відомо.
Та маємо ще й внутрішнього, не менш небезпечного ворога — посібників агресора у владі та Збройних силах, зрадників, які допомагають йому нищити цвіт нашої нації. Ми багато втратили через них. Хоча СБУ активно виполює цю нечисть, її ще достатньо. Тому бійцям, їхнім родичам допікають питання: чому бездарно відступили з Криму та дали змогу окупувати Донецьк і Луганськ, чому на складах простоює техніка та лежить озброєння, де наша реактивна артилерія та літаки, чому дозволяємо терористам узаконювати свою бандитську владу, хто покараний за трагедію в Іловайському котлі, чому донині немає вертикального управління АТО… Вже закінчуючи цю статтю, дізнався, що можемо випускати власну високоточну зброю, новітню «зброю відплати», але її не замовляють, що на казначейських рахунках Міністерства оборони висять мільйони гривень, а солдат виручають волонтери. То чи є в домі господар?
Чому наш Президент не інформує народ про зміст переговорів із Путіним — нашим ворогом №1? Чому успішно працюють підприємства Порошенка у Росії і Криму? Чому досі не виконав свою передвиборчу обіцянку і не продав свій бізнес? Чому, зрештою, у політиці знов перемагає бізнес, а не патріотизм, при розподілі урядових місць знов діє квотно-партійний принцип, а не принцип професіоналізму?
І ще одне — зовсім не другорядне. Мені, як і мільйонам наших громадян, не зрозуміло, чому через невеликий відрізок українсько-російського кордону ось вже кілька місяців безперервним потоком із Росії надходить сучасна бойова техніка та зброя, проникають диверсійні групи та найманці, з України вивозять заводське обладнання та вугілля. Через цю діру до нас може зайти ціла армія агресора. Нинішня стратегія і тактика АТО нагадують видалення хворого зуба через далекий від нього отвір. У фізиці це закон сполучених судин, а у військовій справі, політиці — замаскована підтримка конфлікту, зміцнення форпосту загарбника. Кому вигідно, щоб ця війна тривала якнайдовше, щоб на Сході вмирали кращі сини України? Чому не кинути сюди всі сили, аби відсікти пуповину, що з’єднує джерело агресії з терористичною пухлиною на тілі нашої держави? Якби так сталося, вона б швидко відмерла.
Знесилена, розшарпана, розкрадена Україна опинилась у вкрай важкій ситуації. Мова навіть не про складний економічний, фінансовий стан. Адже одночасно треба вести повномасштабну війну на фронті і внутрішню — із зрадниками, шпигунами, диверсантами, а також ще й інформаційну, яка хоч і безкровна, але більш руйнівна, аніж «Гради», бо змінює свідомість людини. Ми бачимо, як путінська пропаганда набагато перевершила класичну геббельсівську і змінила мислення мільйонів людей. Відверта брехня, груба підтасовка, перекручення та підміна фактів стали нормою не лише для російських ЗМІ, але й для високопосадовців РФ, починаючи з Путіна. Вона формує погляд на війну і за кордоном. Там у багатьох склалась думка, що у нас іде громадянська війна за владу, що Росія анексувала Крим, бо його хотіла… загарбати Америка. Цим, мовляв, зумовлена і «допомога» Росії «ополченцям» Донбасу. От у цій війні ми дуже програємо.
Росія не шкодує нічого для підкупу політиків, закордонних журналістів, сіє розбрат серед країн ЄС. Нещодавно нам підсунули цікаву бульбашку. У Путіна — рак, мовляв, йому лишилось жити небагато, тому він і поспішає… Отже, треба бідоласі поспівчувати, а щоб не травмувати його, то такому «гарному чоловіку» й Україну варто подарувати. Без бою.
Далеко не всі країни Європи розуміють, що нині їхнє майбутнє вирішується в Україні, хоча далекоглядні і мудрі політики усвідомили це значно раніше. Ще на початку 90-х ми, народні депутати України, Білорусі, країн Прибалтики, налагодили тісні контакти, на зустрічах всерйоз обговорювали план створення Балто-Чорноморського союзу. У Мінську на одній із зустрічей з пристрасно-щемливим словом до українських обранців звернувся Василь Биков — шанований у Білорусі і за її межами письменник, фронтовик, якого влада, що прийшла після керівництва Станіслава Шушкевича, ігнорувала, бо він завжди писав і говорив правду. Цей виступ вартий, аби його прочитати, запам’ятати, знати, хто ми такі і яка наша роль в історії: «Дорогі наші брати українці! Я добре знаю, як вам тяжко. У вас голодно, холодно та неспокійно. Але якщо у вас буде ще гірше у декілька разів, то все одно неможливо знайти людину, яка б заздрила вам більше, ніж я, Ви народили Державу. Пройде небагато часу, і світ буде знати і шанувати землю, народ, культуру та мову України. На вас шалено тиснуть, вас хочуть зламати, поставити на коліна. Тримайтесь! Христом Богом молю вас — тримайтесь! Нехай сочиться кров із-під нігтів пальців, але тримайтесь. Не дай Боже, не втримаєте Незалежності, не буде більш на що надіятись. У білорусів держави немає… і, думаю, не буде… Білоруси знищені… Я готовий стати на коліна і просити вас, всю Україну — тримайтесь! Тоді у мене ще залишиться маленька надія на те, що ваш приклад стане живою водою, яка допоможе нашому населенню через 50 чи 100 років стати вільним народом, незалежною державою».