Ні. Не згоріти. Ні. Слова — вони влучні. Вціляють у серце… Ми ризикуєм. «Нас» не існує…
Ні. Не згоріти. Ні. Слова — вони влучні. Вціляють у серце… Ми ризикуєм. «Нас» не існує…
Ші МУР
Це просто змова. Нас — проти всіх. Паралельний світ не бермудських трикутників. Невидимий калейдоскоп, в якому мережаться дивовижні візерунки емоцій і відчуттів. Хтось же ним грається? Скельця складаються зовсім не хаотично, хоч і здається, що все — випадковість. Іноді. Навіть не сто хвилин, щоб побути разом. Відчувати, торкатися, пронизувати, зливатися, тремтіти від задоволення, таврувати поцілунками. Всотувати тебе кожним міліметром. Твій голос, твої погляди, твоє мовчання, твій запах, твоє тепло… Слухати серце і дивуватися. Розчинятися в тобі. Сильному. Небезпечному. Ніжному. Справжньому. «Разом» — ні, це слово — не про нас. Я знаю, що відчував «Титанік», зустрівшись із айсбергом. Мабуть, невідворотність. Айсберг, навіщо твої очі, твої руки, твої губи для мене — такі? І чому — ти? Усе в світі банальне лиш на перший погляд. Весь світ зникає, коли ти поряд. І знаєш, нічого не означає, що цьому немає назви. Хто я тобі? Ти мені — хто? Насправді я цього знати не хочу. Жодне слово не було б точне. Я просто хочу в твої обійми. Цілувати тебе — хочу. Ще хочу, щоб ти посміхався. Бо люблю твою посмішку. І твій голос. Люблю дивитися в твої очі. Й іноді — просто дико тебе… Хочу. Хочу вкрасти тебе в реальності на цілу ніч. Зникнути з тобою. Щоб весь світ зачекав. Або ліпше — просто щоб не помітив. Ми невидимі. Ми диверсанти почуттів і розвідники насолод. Тіні, які зникають, втіливши чуттєві плани. Насельники паралельної реальності. А ще іноді думаю — було б гарно їхати з тобою кудись далеко. Довго. Ночувати в придорожніх мотелях. Пити шампанське під зірками чужих небес. Губитися в натовпах чужомовних майданів перед високостям готичних соборів. Кохатися. В інших координатах. Там, де ніхто не спалить… Телефонуй. Пиши мені — «Доброго ранку!» і «На добраніч :)». Як сто мільйонів Мужчин пишуть Жінкам. Пиши ще якісь милі дурниці, не цікаві нікому, крім Двох. Ну і тих, хто слідкує. …Так, я знаю, можна спалитись. І однаково сто тисяч разів на день заглядаю туди, де чомусь давно не буває жодної букви від тебе. Цілих два тижні… Хочеш, я навіть не відповідатиму. Просто — пиши. Щоб я відчувала… …Просто — люблю.
