НЕ ДОЧЕКАВСЯ СВІТАНКУ ПІСЛЯ ДОВГОЇ НОЧІ

Із гірського будинку в бразильському курортному містечку Петрополіс, неподалік Ріо-де-Жанейро, 23 лютого 1942 року ніхто не вийшов до сніданку. Коли й опівдні двері не відчинилися, занепокоєна прислуга викликала поліцію. У кімнаті на ліжку знайшли ретельно одягнених австрійського письменника Стефана Цвейґа та його дружину Шарлотту — 60-річний чоловік і 34-річна жінка прийняли смертельну дозу снодійного

«Я йду добровільно, — написав Цвейґ перед самогубством у листі, залишеному на столі. — Хочу висловити подяку прекрасній країні, яка надала мені й моїй роботі гостинний притулок. Із кожним днем я дедалі більше люблю Бразилію й ніде краще не міг би побудувати своє життя після того, як світ моєї рідної мови загинув. А Європа — моя духовна батьківщина — знищила себе сама. Але коли тобі стільки років, треба мати багато сил, щоб почати все спочатку. А мої сили через багаторічні страждання вичерпалися. Тому я вважаю правильним вчасно припинити своє життя. Усім моїм друзям — привіт! Хай вони побачать світанок після довгої ночі. У мене не вистачило терпіння, я йду першим».
Газети написали: «Велика людина не може винести варварства епохи, і та, хто його кохала, не бажає залишатися сама». Щось надломилося в душі письменника. Бо ж у далекій Бразилії Цвейґам не загрожувала небезпека, на відміну від їхніх одноплемінників-євреїв у Європі, яких нацисти тримали в гетто та знищували в концтаборах.
Цвейґ замолоду мав славу багатія й улюбленця долі. Хоч розкошів не любив й автомобіля так і не купив. Удень спілкувався з друзями, а ночами писав — коли нічого не заважало. На одному з музичних вечорів улітку 1908–го 26–річний Стефан Цвейґ, уже відомий літератор, зустрів свою ровесницю Фрідеріку Марію фон Вінтерніц, привабливу заміжню даму. Вони обмінялися поглядами. А згодом вона відважилася йому написати: «Звуки ваших сонетів переслідують мене». Вони стали зустрічатися, листуватися. І з рештою Фрідеріка покинула свого чоловіка-фінансиста. Закохані купили старовинний будинок в австрійському Зальцбурзі й майже не розлучалися.
Потім була Перша світова війна. Цвейґ, австрійський підданий, намагався нелегально спілкуватися з письменниками країн Антанти — по той бік фронту. Бо в душі був пацифістом — виступав проти війни як такої. 1916–го вирушив до Швейцарії на таємну зустріч із французом Роменом Ролланом.
— Переїжджаючи через кордон, я помітив у вікні потяга два альпійські села: австрійське і швейцарське. В одному матері можуть спокійно ростити своїх синів, а в іншому — юнаків витягують із мирного життя і відправляють на загибель в окопи, — згадував він.
Коли ж у Німеччині до влади прийшов Гітлер і в Європі запахло новою війною, Цвейґ став антифашистом. Писав про це відкрито. Нацисти не забарилися з відповіддю: 1933–го його книжки, як «представника загниваючого дегенеративного мистецтва», публічно спалили в багатті. Наступного року розчарований Цвейґ, для якого німецькомовний світ був рідним, емігрує до Великої Британії. А 1938–й геть надірвав духовні сили письменника: Гітлер «проковтнув» Австрію — Західна Європа промовчала. А потім дозволила диктаторові надкусити Чехословаччину. Культ насилля виявився сильнішим за сили розуму та людяності. Письменник утікає далі — до США.
Він на вершині літературної слави, біля нього кохана дружина. Але Цвейґ впадає в депресію. «Я не боюся провалу, забуття, втрати грошей, навіть смерті, — пише приятелеві. — Але боюся хвороб, старості й залежності». Фрідеріка запросила для Стефана секретаря і друкарку — польську єврейку 26–річну Шарлотту Альтманн. Скромна, боязка, некрасива — вона ніяк не здавалася Фрідеріці суперницею. Але між метром і секретаркою закрутився роман. Одного разу Фрідеріка їх застукала. Стримана від природи, сцени не влаштовувала. Чоловік каявся і запевняв, що дівчина для нього нічого не означає. Але виганяти її не поспішав:
— Лотта добре працює, хай залишається.
Три роки Цвейґ спав із дружиною та коханкою. За столом обідали всі разом і говорили про якісь дрібниці, як–от про погоду.
Фрідеріка обрала тактику чекання. І дочекалася:
— Так довше тривати не може, — сказав якось Стефан. — Лотті важко. Вона намагалася викинутися з вікна.
— Я завтра ж знайду тобі іншу секретарку, — сказала Фрідеріка.
— Ти не зрозуміла. Я прошу в тебе розлучення.
Вона лишилась у Штатах. Цвейґ із молодою дружиною 1941–го виїхав до Бразилії. І писав звідти Фрідеріці листи. Тепер його цікавили найменші подробиці її життя. Нове кохання ненадовго врятувало від внутрішньої порожнечі. Далеко від друзів, від батьківщини він зовсім зламався. «Я втомився від усього», — написав в останньому листі Фрідеріці у день смерті.