ВІДСУДИЛА МАТИ… ЗАГИБЛОГО СИНА

У вівторок у нашій газеті ми розповідали про митарства сім’ї загиблого героя АТО Мирослава Столярчука із села Підгайці Луцького району, тіло якого помилково забрала і похоронила родина з Вінниччини. Кілька місяців тягнеться трагічна історія, а Столярчукам і далі радять чекати...

Галина СВІТЛІКОВСЬКА


Публікація «Віддайте сина хоч у домовині!..» привернула увагу читачів, колег–журналістів. Уранці, в день виходу газети, до нас зателефонували з телеканалу СТБ, попросили телефон Людмили Федорівни Столярчук, а вже ввечері у випуску «Вікон» ми побачили сюжет про страшну помилку, яка додала гіркоти й болю і без того згорьованим сім’ям обох загиблих.
— Кадри з кладовища у райцентрі Калинівка Вінницької області, де під хрестом із табличкою, на якій прізвище іншої людини, лежить наш Мирослав, краяли моє серце. Душа сина жде, коли ж нарешті ми поховаємо його тіло, як належить, за християнським звичаєм, під власним іменем, — тяжко зітхає мати. — У нас же є доказ — висновки генетичних експертиз, що ми маємо таке право.
Камера вихопила портрет на могилі, який засвідчує, що обидва бійці й справді були зовні схожими, як брати. Доброволець Мирослав Столярчук мав 34 роки, воював у батальйоні «Світязь». 35–річний сержант В’ячеслав Катрич був у складі добровольчого батальйону «Миротворець». Обидва — міцні, мужні, красиві чоловіки. Обидва віддали своє життя за Україну під Іловайськом. Без батьків залишилися дві донечки Мирослава і 10–річний син В’ячеслава.
Рідні сержанта Катрича спілкуватися з телевізійниками відмовилися. Командир батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук визнав, що тіло бійця цій сім’ї віддали без підтверджуючих висновків генетичної експертизи. І рідні, і комбат швидше всього обізналися й поховали 7 вересня на Вінниччині не В’ячеслава, а волинянина Мирослава.
Заступник керівника слідчого управління УМВС України у Вінницькій області Олександр Солдатов повідомив, що процедуру перезахоронення можна буде провести після того, як родина Катричів одержить результати ДНК-експертизи, адже тіло їхнього сина, очевидно, поховали в Запоріжжі на алеї Слави, як тимчасово невпізнане.
— Молю Бога, щоб це генетичне дослідження не затягнулося на тривалий час. Могли б зважити на виняткові обставини, зробити його поза чергою, адже ми вже півроку ждемо, добиваємося правди. І кожен день мені видається роком, — плаче Людмила Федорівна, яка не втомлюється оббивати пороги різних інстанцій.
У четвер жінка повідомила нам, що нарешті в Луцьку відбувся суд, який зобов’язав видати родині Столярчуків свідоцтво про смерть Мирослава. Рішення суду вступить у дію 10 березня.
— Не знаю, чому треба так довго ждати. Але іншого виходу нема. На суді була представниця Підгайцівської сільської ради. Хочу вірити, що         10 березня нарешті отримаю той тяжкий документ і наше управління міліції погодить з владою Вінниччини усі питання, пов’язані з перезахороненням. Якщо ж після 10 березня скажуть далі чекати, поїду до Києва, — обіцяє мати нашого загиблого земляка.
На прохання Людмили Федорівни редакція зв’язалася з радником Президента із гуманітарних питань, народним депутатом Ольгою Богомолець, щоб заручитися її підтримкою на той випадок, якщо з виправленням трагічної помилки чиновники зволікатимуть.