ЧАС ДІЛИТИСЯ

Те, що побачила днями в супермаркеті, вразило до сліз. Небагато вбрана бабця, купивши дві баночки рибних консервів, одну з них поклала у кошик для воїнів АТО. Народ ділиться з армією чим може. Але можливості його дуже скромні. Луцька волонтерка Тетяна Должко підтвердила — пожертви волинян стають усе меншими. Їхні гаманці витрушує інфляція

Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»

Цього тижня національна валюта встановила рекорд — перейшла 40–гривневу планку. Економіка України падає в прірву, ростуть ціни на продукти харчування, ліки, нестримно дорожчає комуналка. А зарплати? Соромно сказати, але мінімальна у нас менша, ніж у найбідніших країнах світу — Гані, Замбії… Там вона становить 47 доларів, у нас — трохи більше 30. Одна з причин такої ситуації, за словами політиків, — олігархічний устрій держави. У невеличкої купки багатіїв опинилися величезні багатства. Тож лозунг колишнього Президента України Віктора Ющенка: «Чим більше у нас буде багатих, тим багатшою буде країна» звучить як насмішка і знущання з українців, чимало з яких ледве зводять кінці з кінцями.
Нині часто чуєш: багаті повинні поділитися з бідними. Так є у цивілізованих країнах. Там, принаймні, олігархи не приховують податків. У США, скажімо, один відсоток багатих сплачують 37 відсотків надходжень до загальної казни. У нас навпаки — найбідніші наповнюють половину скарбниці. Я не хочу рахувати гроші у чужих кишенях, бо якщо мають їх люди — честь і хвала їм. Але не раз задумуюсь, звідки у наших ахметових, фірташів, коломойських такі величезні статки? У спадщину вони їх не отримали, бо ж батьки чи діди не були магнатами. Серед них нема Марків Цукербергів чи Біллів Гейтсів, які заробили свої мільярди на впровадженні новітніх технологій. Отже, наші скоробагатьки розікрали те, що було напрацьоване нами, нашими батьками, дідами?
— Взяли, бо погано лежало, — іронізує мій знайомий, — і примножили. А це теж непросто. Потрібні й мізки, і сила волі, й ділова хватка.
Хай так, але, погодьтеся, забрали вони народне майно не без допомоги влади, впливових друзів.
Українці ніколи не любили багатих. І в кожного на це своя причина. Мене, наприклад, обурює їхнє зверхнє ставлення до бідніших за них, скупість, байдужість до соціальних проблем. Наші магнати шкодують дати якусь копійку на лікування хворого, а якщо й пожертвують, то розтрублять про це на весь світ. І водночас можуть за один вечір прогуляти у ресторані таку суму, якої б вистачило бідному на місяць.
У цивілізованих європейських державах дивуються, коли бачать, які шикарні весілля своїм чадам влаштовують українські олігархи, які дорогі будинки купують. Там не прийнято вихвалятися своїм багатством. Там шанують людей, які допомагають бідним. Наші ж акули бізнесу ніколи не платили соціальної ренти, не ділилися з народом. І особливого бажання не проявляють. Тоді, коли в державі йде війна, коли середній і дрібний бізнес та населення беруть на себе всі витрати, пов’язані з утриманням армії, вони намагаються стояти осторонь від цього.
Українські олігархи вивезли в офшори 200 мільярдів доларів. Такі дані нещодавно оприлюднило Міністерство фінансів України. За три останні місяці структурам, причетним до них, держава повернула декілька мільярдів гривень податку на додану вартість. І жоден із них не відмовився! А ці кошти так би знадобилися державі!
Коли порожня казна, українці красномовно поглядають на олігархів. Мовляв, час ділитися. А прем’єр-міністр Арсеній Яценюк закликає відібрати їхні статки. До цього, звісно, не дійде, але наші мільйонери і мільярдери мають добровільно повернути хоча б частину з них. Вони повинні зрозуміти, що народ, який виходив на Майдан із камінням у руках, тепер може прийти до них зі зброєю.