ДВА ПОСТРІЛИ СЕРЕД НІЧНОЇ ТИШІ

Травневого ранку, близько сьомої години, у Володимир-Волинському відділі внутрішніх справ пролунав телефонний дзвінок. Черговий підняв трубку.
— На околиці міста, біля дороги, лежить мертвий молодий хлопець,— повідомив незнайомий чоловік. — Приїжджайте...
— Уточніть, де саме?— перепитав черговий.
— В кінці вулиці Степана Бандери.
Через кілька хвилин міліцейський автомобіль уже зупинився біля вказаного місця. Труп виявили на узбіччі грунтової дороги, неподалік стовпа електропередач. Хлопець, років шістнадцяти—сімнадцяти, лежав на спині, був вдягнутий у темно-сіру куртку, джинси, взутий в чорні кеди. Зліва на сорочці навпроти серця червоніла велика пляма. Така ж була і на спині. Груди були прострелені навиліт. На траві валялася чорна сумка, в якій знайшли чотири десятки дрібнокаліберних патронів. Поряд помітили дві стріляні гільзи та сонцезахисні окуляри. У лівій кишені штанів виявили сигнальний пістолет.
Труп відправили у міський морг, щоб з’ясувати причину смерті та встановити особу померлого. Виникло також питання: хлопця хтось застрілив чи той покінчив життя самогубством. У першому випадку необхідно було шукати ще й вбивцю...

АРСЕНАЛ ВІСІМДЕСЯТИЛІТНЬОЇ БАБУСІ
Денис Гаврилюк приїхав із Нововолинська до свого друга Володі Голуба близько півночі. Швидко піднявся на дев’ятий поверх.
— Чому так пізно? — запитала мати Голуба, впускаючи хлопця у квартиру.
— Була причина,— відмахнувся Денис.
Хлопці довго не сиділи, одразу полягали спати.
Вранці, поснідавши, почали бродити містом. Гаврилюк часто приїжджав до Голуба у Володимир-Волинський. Вони давно дружили. Іноді Денис гостював там кілька днів. Цього разу також затримався майже на тиждень. Коли збирався вже їхати додому, Голуб несподівано запитав:
— Гроші маєш?
— Звідки вони в мене?— здивувався Гаврилюк.
— Є одне діло... У центрі міста проживає пенсіонерка, їй уже, певне, за вісімдесят. Кажуть, що має гроші. Може, потрясемо?
Гаврилюк погодився...
О другій годині ночі Денис та Володимир уже були біля одноповерхового будинку. В бабусі одне вікно світилося, але на дверях висів замок.
— Старої немає. А світла не вимкнула, аби думали, що вона вдома,— пояснив Голуб й витяг з кишені ножиці. З їх допомогою швидко витяг віконне скло на веранді. — Стій на “шухері”, а я полізу всередину.
У чужій квартирі Голуб пробув хвилин десять. Потім подав Гаврилюку чохол з-під гітари, ще деякі речі й вистрибнув крізь вікно сам.
— Є гроші?— поцікавився Денис.
— Гаманець знайшов, але там лише п’ятдесят гривень... Правда, є деякі цінні речі.
Через кілька хвилин злодії вже були знову на квартирі Голуба. Мати спала. З чохла витягли... одноствольну рушницю, одну ракетницю звичайну, другу — перероблену для стрільби дрібнокаліберними патронами. Патронів також вистачало.
— Може, випробуємо зброю?— запитав Гаврилюк.
— Зараз, серед ночі?..
— А чому б ні?
Злодії видерлися на дах дев’ятиповерхового будинку й зробили кілька пострілів у повітря з рушниці та ракетниці, потім швидко повернулися в кімнату, сховали зброю за тумбочку, на якій стояв телевізор, й пірнули в ліжко. Чули, як під будинком голосно заговорили люди, розбуджені пострілами, потім загуркотів якийсь автомобіль і все затихло.
Вдень Голуб і Гаврилюк випробовували зброю на території дитячого садка й довідалися, що міліція розшукує злодіїв, які вночі обікрали квартиру пенсіонерки.
— Треба тікати!— захвилювався Гаврилюк. — Тут нас рано чи пізно накриють.
— Куди?
— Хоча б до мене, у Нововолинськ.
Вирішили негайно їхати в шахтарське місто. Чохол з рушницею, частину патронів сховали в підвалі будинку. Із собою Гаврилюк прихопив перероблену ракетницю й кілька патронів. Голуб взяв ракетницю. Зброю заткнули за ремені під куртками. Вийшли з квартири. Ні в Дениса, ні у Володимира не було жодної гривні, аби маршруткою доїхати до Нововолинська. Гроші, котрі вкрали в бабусі, встигли витратити в барах.
— Ходімо до мого друга Дмитра Шепелюка, може, у нього позичимо кілька гривень,— сказав Голуб.
Гаврилюк погодився...
Шепелюк стояв біля свого будинку й про щось жваво розмовляв з незнайомим хлопцем.
— Куди мандруєте?— запитав Дмитро, угледівши друзів.
— Хочемо прокататися до Нововолинська, а грошей на маршрутку немає,— пояснив Голуб. — Може, позичиш.
— У мене грошей стільки ж, як і у вас. Хіба що матері на роботу в лікарню потелефоную, можливо, дасть. Вона саме чергує... Ходімо до хати, перед дорогою по чарці вип’єте,— запропонував Шепелюк...
ТРАГЕДІЯ ПІСЛЯ ЗАСТІЛЛЯ
У квартирі Шепелюка нікого не було. Сіли за стіл. Господар поставив закуску, приніс трилітровий бутель самогону. Перехилили по кілька чарок.
— Ви мені, хлопці, так і не сказали, чого їдете в Нововолинськ. Чи, може, секрет?— посміхнувся Дмитро.
— Від тебе у нас секретів немає... А їдемо туди, бо боїмося, що нас міліція заарештує,— почав пояснювати Гаврилюк. — Минулої ночі ми побували у квартирі однієї пенсіонерки. Грошей, правда, взяли, як кіт наплакав, але дещо дорожче прихопили,— Гаврилюк витяг з-під куртки ракетницю й поклав на стіл. Те саме зробив і Голуб. — А ще взяли одноствольну рушницю. У підвалі її сховали.
— Показали б хоч, яка вона?
Гаврилюк зиркнув на Голуба:
— Перебіжи й принеси її сюди.
Голуб повернувся через годину. Шепелюк довго оглядав рушницю, потім попросив:
— Дали б мені з чогось пальнути!
Голуб простяг свою ракетницю. Шепелюк уже добре сп’янілий вистрілив у стіну, ракета зрекошетила на килим, що лежав на підлозі, й підсмалила його в одному місці.
Хлопці знову почали пити, а коли піднялися із-за стола, були зовсім п’яні. Вийшли на вулицю. Надворі вже було темно.
— Ходімо до матері в лікарню, я в неї візьму кілька гривень,— нагадав Шепелюк.
Дорогою Дмитро пригостив друзів ще й пивом. Брели площею Героїв уже зовсім п’яні й усі голосно та брудко лаялися. Назустріч крокував чоловік, він зробив їм зауваження й наказав підійти до нього.
— Це — міліціонер, мій сусід Ігор Баран,— впізнав чоловіка Шепелюк у темряві.
Коли підійшли ближче, Гаврилюк вигукнув:
— Зараз я тебе завалю!
Він вихопив з-під куртки ракетницю і вистрілив у чоловіка.
Всі кинулися навтікача. Шепелюк побіг додому, а Денис та Володимир вирішили йти до Нововолинська пішки.
— Сьогодні обійдемося без грошей, а завтра у Нововолинську пристрілимо якогось таксиста і вся його виручка буде нашою,— сказав Гаврилюк. — Ще й автомобіль прихопимо...
Хлопці брели автотрасою в бік Нововолинська. Незабаром опинилися на околиці Володимира-Волинського біля якогось мосту. Де саме — не орієнтувалися, бо отруєний алкоголем мозок відмовився служити. Бачили тільки неподалік стовп електропередачі та річку Лугу.
Рушницю на плечі ніс Гаврилюк.
— Давай ще я понесу,— заплітаючи язиком, сказав Голуб.
Гаврилюк віддавати рушниці не хотів. Почали шарпатися, зійшли з дороги на узбіччя. Голуб вхопив її за ствол й почав виривати. Невідомо, як Гаврилюк натиснув пальцем на гачок. Пролунав постріл. Голуб впав на траву. Кілька секунд жадібно хапав ротом повітря, потім затих. Денис нахилився над ним й зрозумів, що він мертвий.
Гаврилюк залишив мертвого друга на траві, закинув на плече рушницю й побрів дорогою далі. Було темно, моросив дрібний дощ. Йти було важко. Пияк кілька разів падав. На критій автозупинці біля якогось села ліг на лавці й заснув. Прокинувся, коли вже світало. Виявилося, що Нововолинськ зовсім поряд. Прийшов до свого діда, в якого жив, скинув забруднений одяг й згадав, що немає рушниці. Де подів, не пам’ятав. Розповів про все діду.
— Йди у міліцію,— порадив старий. — Все одно тебе розшукають.
Гаврилюк пішов у міліцію наступного дня, розповів про вбивство Голуба. Там уже довідався, що міліціонер, в якого стріляв, поранений у плече. Йому під час операції витягли з тіла чотири дробини...
За скоєння важких злочинів — замах на життя працівника міліції Ігоря Барана та вбивство Володимира Голуба — судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області позбавила волі на тринадцять років Дениса Гаврилюка. На користь потерпілого працівника міліції з нього також було стягнуто шість тисяч гривень матеріальних і моральних збитків.
Верховний суд України вирок залишив без змін.
Горілка та наркотики загубили два зовсім молодих життя — 18-річного і 16-річного хлопців. Денису та Володимиру не важко було піти кривими стежками, адже зростали в сім’ях наркоманів і пияків. Знайти пряму дорогу ніхто їм не допоміг...
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.