МАЯКІВСЬКІ СЕЛЯНИ СВОЮ ЦЕРКВУ ВІДСТОЯЛИ АЖ У ВАРШАВІ

26 квітня виповнюється 75 років Свято-Покровському храму (на фото), що розташований на межі сіл Маяки (колишня назва Княгинінок) і Сирники Луцького району...

Ростислав КУШНІРУК,
керівник народної аматорської капели «Посвіт», заслужений працівник культури України


У 30–ті роки перед громадою сіл Сирники та Княгинінок постало питання, що спочатку будувати: церкву чи школу? На пропозицію Григорія Кушнірука віддали перевагу школі, бо церква, хоч і стара, дерев’яна, зведена предками в ХVІІ столітті, все ще служила нащадкам. У давніх документах її називали козацькою, а настоятелем у цьому храмі був емігрант з України, колишній полковник армії УНР отець Грушевський.
Та згодом мешканці сіл Ольшани, Сирники, Німецьке, Княгинінок Український і Княгинінок Чеський (від Милуш до Сирників уздовж нинішньої Ковельської траси проживали тільки чехи) вирішили будувати ще й церкву. Але польська влада виступала проти, бо вважала, що на Волині повинні діяти лише костьоли. Цієї думки дотримувався і воєвода Генрік Юзефський. Почалося ходіння по інстанціях за дозволом на спорудження храму.
Делегація селян на чолі з Віктором Кушніруком їздила у місто Кременець до владики Української автокефальної православної церкви, який звернувся з проханням дозволити будівництво до властей у Варшаву. Підтримував наших земляків і депутат польського сейму Степан Скрипник (згодом патріарх Української автокефальної православної церкви Мстислав). Після довгих клопотань дозвіл таки отримали.
Початок будівництва був урочистим. У присутності воєводи та поліції у фундамент заклали пляшку, де містився дозвіл з гербом і печаткою Речі Посполитої на спорудження храму, водночас у цьому документі зазначалося, що церква згодом може стати костелом. Але вночі селяни фундамент розібрали і замінили пляшку на іншу, вклавши до неї лист із печаткою-тризубом, у якому було записано, що храм належить Українській автокефальній православній церкві. Під ним поставили підписи члени ініціативної групи, серед них – Роман Ляшук, Григорій Кушнірук, Василь Гарбарчук, Василь Приступа, Йосип Корольчук, Іван Ляшук, Іван Денесюк. Знали про це лише декілька людей, які зберегли тоді таємницю. Чого більше у цьому вчинку – сміливості й ризику чи великого обов’язку? Думаю, обов’язку зберегти те, за що боролися їхні предки.
Будівництво розпочалося 2 квітня 1935 року. Перше богослужіння відбулося на Великдень 26 квітня 1940 року. Його відслужив отець-настоятель Проварський. Ініціатор будівництва о. Грушевський був переведений в іншу парафію, а пізніше священика заарештували і в червні 1941 року розстріляли.
Богослужіння в нашому храмі практично ніколи не припинялися. Лише у квітні 1944 року, коли летіли снаряди з-за Стиру від червоних, які надовго засіли у селах Жидичин, Липляни, Кульчин. Згодом парафіяни тимчасово залатали знесений один із куполів та відновили відправи у церкві.
У тому ж 1944 році, 28 жовтня, багатьох ініціаторів спорудження української церкви радянська влада вислала до Сибіру як ворогів народу. Серед них і сім’ї Кушніруків із малими дітьми, які повернулися аж через 14 років.
Після 1946 року у Свято–Покровській церкві служила Українська православна церква Московського патріархату. На початку 90–х років, коли вже був сформований Народний рух України за перебудову, розпочалася боротьба за повернення українських храмів із московського підпорядкування. У нашій сільській раді був створений перший у Луцькому районі осередок НРУ з 38 членів. І всі труднощі боротьби лягли на плечі активістів.
13 червня 1990 року, в неділю, після літургії, яку відслужив о. Василь Цибуля, громада вирішила повернутися під юрисдикцію Української автокефальної православної церкви. Своє бажання парафіяни підкріпили підписами під актом, який зберігається в архівних документах.
У серпні, скориставшись тимчасовою відсутністю в селі церковного старости В’ячеслава Корольчука, прихильники російського православ’я зламали замки й захопили храм. Згодом громада його повернула, а РПЦ було дозволено проводити богослужіння лише біля церкви. Щоб зупинити міжконфесійне протистояння, маяківський сільський голова Ігор Ярмольський надав УПЦ МП приміщення для відправ у сільській раді. У 1996–му для прихильників російського православ’я у Маяках почали будувати церкву Святого Різдва, де від 2001 року проводять богослужіння.
У 1995 році громада Свято-Покровського храму ухвалила рішення про перехід до Української православної церкви Київського патріархату. У цей час настоятелем став отець Михайло Бучак. Завдяки його старанням ці 20 років стали для храму періодом особливого розквіту: тут виконали зовнішні та внутрішні ремонтно-оздоблювальні роботи, підвели газ, добудували споріднену в архітектурному стилі дзвіницю.
Сьогодні, у часи боротьби з російськими окупантами на Сході, громада на чолі зі священиком не стоїть осторонь. Люди збирають різноманітну допомогу, яку отець Михайло відвозить у зону АТО. А для військових Свято-Покровська церква стала духовною обителлю – тут їх благословляють на боротьбу, завжди радо зустрічають на службі Божій, моляться за їхнє здоров’я і перемогу України.