ЧЕТВЕРО ЇЇ ДІТЕЙ ПОКЛАЛИ СВОЇ ГОЛОВИ ЗА УКРАЇНУ

Минулої неділі у Грабовому, що на Старовижівщині, відкрито перший в країні пам’ятник Повстанській Матері

Мар’яна ВЕРБІВСЬКА

Донедавна на могилі місцевої жительки Федори Онищук, яка під час боротьби за волю України втратила чотирьох дітей і чоловіка, був лише дерев’яний хрест. Відтепер тут чорний надгробний монумент із вибитими іменами членів усієї цієї сім’ї. Адже досі невідомо, де знайшли останній спочинок сини Тихін, Іван, Антон та донька Параска, котрі обрали смерть, а не ганьбу полону, та їхній батько Георгій Данилович, засуджений до сталінської каторги.
Про трагічну долю мужньої жінки, якій випало нести важкий хрест самотності, розповів на сторінках нашої газети земляк старовижівчан — письменник, журналіст, народний депутат України (І скликання) Андрій Бондарчук у публікації «Благословила 4 дітей і чоловіка на вірну смерть за Україну». Він й ініціював встановлення та освячення пам’ятника, що став символічним пошануванням усіх матерів, котрі склали найбільшу пожертву задля нашої незалежної і вільної держави.
Неординарна подія зібрала на сільському кладовищі родичів покійної Федори Євсеївни Онищук, ветеранів повстанського руху, духовенство, представників влади Старовижівського та Ковельського районів, місцевих жителів. На чорній базальтовій площині вони побачили зображення немолодої жінки. Жорстокі випробування не стерли з обличчя вроду, але її очі опущені вниз. Такою запам’ятали односельчани Повстанську Матір в останні роки життя. Бо впродовж усього свого віку носила в душі скам’янілий біль непоправних втрат.
— То була моя тітка і хрещена мати, — поділилася спогадами грабівчанка Єфросинія Тихонівна Мартинюк. — Коли Україна повстала, її діти пішли в УПА. Тоді у совєтів була велика сила, НКВС облави робив, а повстанці ховалися. Двох хлопців Федори — Івана й Антона заступили. У них не було вибору, мусили самі себе застрелити. Залишилися старший син Тихон і донька Параскева. Їх теж вислідили. Коли брат побачив, що поранена сестра не може втікати, то застрелив її, а потім себе. Досі ніхто не знає, де їхня могила. Коли стала держава руська, то моя мати сказала Федорі: «Не скривайся. Дітей вже немає, то йди до родини». Вона поселилася у хаті своєї сестри. Трошки хазяювала. Я стала глядіти її, а потім здала у лікарню, бо вона захворіла і могла б згинути. А як не стало, похоронили тут. Могилку я доглядала.
Виступаючи на зібранні, Андрій Іванович Бондарчук назвав життя Федори Онищук подвигом, який надто довго замовчували.
— Вона свідомо благословила найдорожчих людей на жорстоку і криваву боротьбу, — переконаний він. — Ця жінка увійде в нашу історію, бо такого феномену, здається, в Україні немає. Перший пам’ятник Повстанській Матері — це вшанування всіх матерів, діти яких загинули за волю України.
Відслужили панахиду на могилі та освятили пам’ятник священики Ковельського та Старовижівського деканату УПЦ КП. Присутніх зворушили піснеспіви учасників хору «Посвіт», які приїхали у Грабове з Луцька. Урочистість події підкреслила почесна варта учнів Волинського ліцею з посиленою військово–фізичною підготовкою. В унісон звучали виступи колишньої зв’язкової УПА, яка всупереч усім смертям вижила в сталінських концтаборах, Ганни Зеленої, письменниці Сіми Кордунової, голови Старовижівської райдержадміністрації Анатолія Бринчука, заступника голови Старовижівської районної ради Василя Романюка, депутата райради Анатолія Лавренюка, голови Ковельської районної ради Ігоря Верчука, викладачки Ковельського промислово–економічного коледжу Ніни Байчук, родички Федори Євсеївни, депутата Волинської обласної ради Валентини Блінової, місцевого священика отця Миколая та інших. А головний редактор газети «Волинь–нова» Олександр Згоранець висловив щиру вдячність за небайдуже серце Андрію Івановичу Бондарчуку, який пожертвував власні кошти на спорудження пам’ятника чужій за паспортом, але не за духом людині. До цієї доброї справи долучився і колектив нашого видання.

На фото: Проникливі слова письменниці-патріотки Сіми Кордунової особливо схвилювали Андрія Бондарчука.