«ВІЗЬМІТЬ, ЯК ВІД БОГА»

Сьогодні Луцьк був у розквіті весняної краси. Я гуляла своєю улюбленою вуличкою – вулицею Лесі Українки – і думала, чим же він мене так підкорив?.. Не знаю чому, але без всякої логіки і підстав я відчуваю себе тут щасливою. Це дивовижно. Просто так. Як казав один із героїв мультфільму: «За що мені цей букет? – Просто так!»

Олена ЧЕРЕНКОВА, журналіст, вимушена переселенка з Луганська

У цьому місті є спокій і усамітнення, воно тихе і неквапливе. Повільне. Можна відпочивати в нескінченному парку, що більше нагадує ліс, і спостерігати, як скачуть білки по деревах і як бігають діти. Можна сидіти в кафе за філіжанкою кави, в центрі міста, слухати музику, працювати за комп’ютером і, піднімаючи голову, дивитися на розмаїття життя навколо. У ньому є заспокоєність провінційного містечка і блискучий інтелект університетської еліти, що проявляється під час творчих зустрічей.
У цьому місті неймовірно доброзичливі люди і дуже близько Європа. У ньому суміш мов, націй і культур. А швидше за все, Луцьк підкупив мене відсутністю нічних перестрілок, які лякали всю сім’ю, вибухів, криків і виску гальм автівок під балконом, людей з триколорами та автоматами, постійного страху, від якого ми втекли з Луганська. Саме тут був порятунок від того пекла і це назавжди наклало на Луцьк печатку «землі обітованої», жити на якій є щастям. Сьогодні я гуляла своєю улюбленою вуличкою Лесі Українки і знову думала про це…
Нещодавно зайшла до магазину запитати пасочку для своєї мами, яка була в лікарні. Пасок не було, і я вже зібралася йти, коли продавчиня раптом, витягнувши пасочку з-під прилавка, сказала: «Візьміть собі, я вас пригощаю». На мій протест вона нехитро пояснила: «Та мені подарували дві, тож у мене є. Візьміть, як від Бога». Цей випадок мене дуже зворушив і в ньому, мені здається, видно душу волинського люду. «Візьміть, як від Бога». Я беру цей спокій, чистоту помислів, щедрість, миролюбність Луцька – міста доброзичливих людей, і намагаюся віддавати сторицею.