Відшептала собі, відмолила
На зорі, як черемха цвіла.
Без вагання за вітром пустила
Ту любов, що сліпою була...
Відшептала собі, відмолила На зорі, як черемха цвіла. Без вагання за вітром пустила Ту любов, що сліпою була...
Ту любов, що весь розум забрала, Закрутила, сп’янила, звела. Ту любов… Ну якби ж була знала! Ту любов… Ну якби ж я могла! Не могла. І не знала. Літала. Будувала захмарні мости. А тим часом невидимі жала Душу ранили до хрипоти.
Та любов у безодню манила. Мов по лезу до тебе я йшла… Відшептала собі, відмолила Ту любов, що несправжня була.
