РЕАЛІЇ: та вони ще не цілувалися...

У дворі луцької гімназії гурточок дітей — із вигляду другокласників — щось упівголоса жваво обговорюють.

— Я ще замала, щоб йому ізмєняти! — вигук дівчинки змушує мене посміхнутися й водночас стишити крок.
— Та вони ще навіть не цілувалися! — скептично прояснює ситуацію хлопчина, чим викликає загальний сміх. А воно було б смішно, коли б не сумні реалії. Зрозуміло, що восьмирічні діти ось так обговорюють цілком дорослі стосунки. Про зраду вони, найімовірніше, чули із російських серіалів. За посередництвом телебачення, інтернету ми відкрили перед ними всі інформаційні шлюзи, сподіваючись, що сумні наслідки такого виховання якщо когось і зачеплять, то не нас особисто.
А тим часом засоби масової інформації мало не щодня розповідають і про 13-літніх самогубців, котрі вкоротили собі віку через нещасливе перше «кохання», бо їм ніхто не пояснив, що між справжніми почуттями і дитячим захопленням величезна різниця, пов’язана із невтомною роботою душі, яка мусить навчитися і страждати, і чекати, і прощати... І про 14-річних вагітних дівчаток, які лише теоретично здогадувалися, звідки беруться діти, а батьки вважали, що їм ще рано розповідати про засоби контрацепції.
Пишу ці рядки з єдиною метою: якщо у вашій родині підростає дитина, потурбувавшись, чим її нагодувати, як вдягнути, не забудьте поцікавитися, що у неї на душі. Розмову підслухала Валентина Штинько.