Найстаріший лучанин Сильвестр Недбайло (на фото) цікавиться політикою та спортом, щодня спускається у двір зі свого третього поверху і годує голубів...
Найстаріший лучанин Сильвестр Недбайло (на фото) цікавиться політикою та спортом, щодня спускається у двір зі свого третього поверху і годує голубів
Євгенія СОМОВА
Довгожителя застали на вулиці. Зручно вмостившись у спеціально принесеному для нього дбайливою донькою кріслі, сипав зерно птахам, які з розкотистим воркуванням обступили його. — Коли потепліло, тато кожного дня виходить на вулицю, кормить голубів. Спеціально для них купуємо пшеницю, – розповідає донька Ганна. – Птахів він любить. Наш папуга Петруша з ним нерідко й обідає. Сяде на ложку і їсть суп. А тато не проганяє. Чекає, поки птах насититься. Та й собачка Умка ходить за ним слідом. Гарчить, якщо хтось із чужих спробує підійти. Любов до всього живого у Сильвестра Недбайла з дитинства. Народився він у Луковичах, що в Іваничівському районі. Як і всі сільські діти, щойно зіп’явшись на ноги, допомагав по господарству. А ходити мав біля чого! Родина тримала пасіку, коней, корів, іншу домашню живність. Мала кілька гектарів землі, лісу (тільки одних дубів росло 70!). Щоправда, і їдців було багатенько. У сім’ї підростало п’ятеро синів і дві доньки. Батько хотів, щоб хлопці стали грамотними. Тож найняв сільського чоловіка, який умів читати і писати, аби вчив уму–розуму. Кмітливий середульший Сильвестр за місяць навчився грамоти. Хлопець був і до роботи беручкий. Мав руки золоті. Хоч би за що брався – усе вдавалося однаково добре. Розумівся на техніці. Придумував різні пристосування, аби полегшити працю в господарстві. Тож коли молотарку забрали у колгосп, змайстрував разом із братом парівку (щось на зразок комбайна). Нею молотили збіжжя не лише собі, а й односельцям. Бог не обділив Сильвестра і здібностями до музики. Юнак сам навчився грати на гармошці та духових інструментах. Жодне весілля не обходилося без нього. Чимало сільських дівчат задивлялося на парубка. А він обрав зовсім юну 16–річну Євдокію, та «дуже шкодував, що так тяжко доводиться їй працювати, братися за чоловічу роботу в господарстві» – брат дівчини був малий, а батько повернувся з Першої світової інвалідом. У 1944 році в сім’ї з’явився первісток. Але натішитися ним Сильвестр не встиг – пішов на фронт. Проводжаючи чоловіка, молода дружина дала йому іконку захисника воїнів – святого Миколая. Може, він і вберіг солдата від смерті, бо ж двічі був поранений, контужений. — Ось тут куля снайпера пройшла, – показує Сильвестр Сергійович широкий шрам над вухом. – Довго лежав після того в госпіталі. Там і Перемогу зустрів. Повернувся додому інвалідом. Працював у колгоспі: спершу – обліковцем, потім сів за кермо трактора. Односельці цінували його за доброту, безкорисливість і безвідмовність, бо завжди допомагав, не вимагаючи взамін ані копійки. Якщо потрібно було комусь відремонтувати велосипед, підклеїти шини чи гумові чоботи, підстригтися або ж поклепати косу – йшли до нього. — Тато не міг без роботи сидіти. Казав, що праця тримає на світі, – розповідає Ганна Сильвестрівна. – До 92 років трудився сторожем у школі (їздив на роботу велосипедом), тримав кіз, виконував усе необхідне по господарству. А коли після смерті мами у нього стався мікроінсульт, я забрала його до себе. І нині, у свої 105, Сильвестр Сергійович ще ого–го! Сам себе обслуговує, робить фізичні вправи, масаж шиї, рук. Щодня вранці обов’язково голиться. Після кожного прийому їжі чистить зуби. І в старості він великий акуратист. У нього і в шафі, і на столі – порядок. Незважаючи на поважний вік, довгожитель не втратив інтересу до життя. Любить дивитися телепрограми про тварин. На жаль, слух уже не той, що кілька років тому. Тож одягає навушники. Слухового апарата не визнає – каже, незручно користуватися, бо «слухавки» випадають. А ось у навушниках добре. Цікавиться і спортом. Особливо любить Кличків. Коли знає, що буде боксувати Володимир, просить розбудити його, аби не проспати бій. Донька розповіла, що нині є ще один сильний боксер – Усик, то став уболівати й за нього. Стежить і за подіями в Україні. «Ніколи не повірив би, що доведеться воювати з росіянами, – ділиться думками, – ми з ними разом сиділи в окопах, били фашистів. Тепер воюємо. А німці нам допомагають». Чому так трапилося і хто в цьому винен, пояснює дідусеві папужка Петруша, щоразу вигукуючи: «Янукович – дур-ррак! Путін – ла-ла!» Коли у Сильвестра Сергійовича випитують секрет довголіття, дідусь знизує плечима. Мовляв, звідки мені знати, чому Бог дав стільки років життя. Донька ж розповідає, що батько у всьому завжди дотримувався золотої серединки. Міг на свято випити чарчину, але п’яним у селі його не бачили. До 60 років курив. Ніколи не переїдав, хоча їв усе, що подавала дружина. Ще змолоду мав проблеми зі шлунком, зараз на дієті. Їсть страви з курятини. Любить вареники, налисники, плов, п’є трав’яні чаї. А на День Перемоги коньячку пригубив. То, може, справа в генах? Адже в роду Недбайлів довгожительство – не рідкість. Прадід, розповідала пані Ганна, до 100 літ прожив. І в родині матері були довгожителі. До речі, коли Сильвестру Сергійовичу було 90 років, то мріяв дожити до ста. Тепер же не хоче зайвий раз говорити про свій вік, «щоб люди не лякалися, що такий старий». Але святкувати день народження любить, бо тоді збирається вся велика родина: діти, внуки, правнуки. З нетерпінням чекає і 9 Травня. У цей день сім’я завжди возила його на меморіал «Вічна слава». Цьогоріч відмовилися від традиції, бо було холодно, боялися застудити. Сподівалися, що хтось із представників влади чи ветеранської організації прийде привітати. Не прийшли. А дідусь чекав. Навіть одягнув святковий піджак із нагородами…
